Диктатори цін: «за» і «проти» держрегулювання

Кому потрібне державне регулювання цін? Хто диктуватиме українцям скільки, за що та чому вони платитимуть наступні кілька місяців?

З 1-го жовтня Кабінет міністрів України скасував державне регулювання цін на продукти харчування. Цікаво, що цим уряд запускає так званий «пілотний» проект на три місяці. За результатами моніторингу буде видно: скасують, обмежать чи ухвалять регулювання цін в Україні.

Уся «сіль» пілотного проекту

На період пілотного проекту українські фермери, виробники продуктів харчування, а також торговельні мережі звільняються від обов’язкової декларації цін і примусового встановлення націнки. Це дозволить виробникам і рітейлерам заощадити сотні мільйонів гривень щомісяця на адмініструванні декларативної собівартості продуктів і націнки. Саме таку ціну вони платять сьогодні за те, щоб виконувати застарілі пострадянські вимоги, — йдеться в повідомленні

Ще раніше — 11 серпня 2016 року — було завершено процедуру ліквідації Державної інспекції з контролю за цінами. Отже, в державі практично не лишилося органу, який опікувався б цими питаннями. До того ж уряд проводить експеримент щодо поправок та й, узагалі, можливої ліквідації державного регулювання цін на соцпродукти.


До чого може призвести значне обмеження чи ліквідація державного нагляду в країні, де інфляція чатує на кволу економіку майже щодня?

До прикладу, експерт з економіки Олександр Бондаренко оптимістично ставиться до такого тримісячного експерименту:

Дійсно, на адміністрування декларативної собівартості продуктів і націнки торговельні мережі витрачають багато часу та сил, тому, можливо, нам треба буде і відмовитися від такого досвіду. Проте це не значить, що не повинно бути у нас в цілому державного регулювання цін, яке в тому чи іншому вигляді присутнє на світовому ринку

Водночас фахівець переконаний, що регулювати націнки на державному рівні в нас треба лише на останньому етапі — роздрібної торгівлі.

Незалежний економіст Володимир Рябчук упевнений, що, взагалі, регулювати треба всю «ланку»: від виробників сировини до роздрібної торгівлі (супермаркети тощо):

Всі ми знаємо, що найбільші націнки якраз «ставлять» перекупники, тобто представники ланки «виробник-покупець сировини». Це, в першу чергу, стосується, сільськогосподарської продукції та сировини. Приміром, купуючи молоко у селян по 1,5 гривні, перекупники перепродають його переробникам втричі дорожче. Ось саме тут поле для контролю, — зазначає експерт

«Зразкові» держави теж регулюють

Голова правління Всеукраїнської громадської організації «Фінансова грамота України» Михайло Стрельников вважає, що натомість у розвинених країнах на їхніх цивілізованих ринках держава часто-густо контролює, і, стається, досить активно й рівень цін, і рівень рентабельності підприємств та фірм:

Приміром, уряд Австрії може вводити терміном на 6 місяців регулювання цін на будь-який товар чи вид послуг, коли вони безпідставно були підвищені однією чи декількома фірмами! Це також мають право робити урядовці, коли підприємці не знижують ціни на готову продукцію за умови зменшення вартості сировини та матеріалів. Економічна виправданість цін при цьому розглядається з позицій інтересів розвитку економіки в цілому та споживачів зокрема, а не фактичної собівартості продукції окремо взятого підприємства

Щодо ролі Антимонопольного комітету України в цьому процесові, то пан Стрельников переконаний у тому, що комітет із часів попередньої влади виконує роль такого собі «весільного» генерала, який тільки погрожує, а не попереджує та карає злісних порушників українського закону. А який же, дійсно, ми маємо наразі досвід контролю за цінами та рівнями прибутків і рентабельності підприємств? І чи можемо ми реально перейняти таку практику для впровадження у себе, в Україні?

За словами юриста ЮК «Центр Конфліктології і Права» Олени Садовець, основним принципом регулювання цін у розвинених країнах є обмеження норм прибутків підприємств соціального-значущого виробництва на рівні 5-7% та введення спеціальних штрафних тарифів за перевищення такого рівня:

Передусім, це стосується таких країн, як США, Німеччина, Японія. Поміж тим, у США державою регулюється від 5 до 10% цін здебільшого в сільськогосподарській сфері, в Японії — до 40%, Австрії і Швейцарії — до 50%, — зазначає вона.

На думку Володимира Рябчука, практично в усіх країнах із розвиненою ринковою економікою питаннями ціноутворення займаються державні органи та організації:

В США цим займається Міністерство сільського господарства та Комісія по цінах, в Японії — Бюро по цінах у апараті Управління економічного планування, в Австрії — відповідні підрозділи Міністерства економіки та Міністерства сільського і лісового господарства, у Швейцарії — Федеральне відомство по контролю за цінами тощо. І цей перелік можна ще довго продовжувати. То хто тепер скаже, що у розвинених країнах не контролюють цін на державному рівні?

Експерт зазначає, що в багатьох цих розвинених країнах діють (і часто-густо вже декілька десятиліть) відповідні закони, приміром, в Австрії «Закон про ціни» (1976 року в редакції 1988 року), «Закон про картелі» ( в редакції 1988 року) та «Антидемпінговий закон» (1985 року).

Вдумайтесь у це: в Австрії парламентом встановлюються ціни на телефонні, телеграфні, залізничні тарифи, поштові збори, тютюн, тютюнові вироби, сіль. До того ж держава регулює 10% цін на лом та відходи чорних металів, електроенергію (у нас в Україні ціна на цей товар лише збільшується! — Авт.), теплопостачання (і ці послуги також — Авт.), фармацевтичну сировину та лікарські вироби, — додає пан Рябчук

Економіст пан Бондаренко наводить за приклад досвід Бельгії, де основним законом для державного регулювання виступає «Закон про ціни»:

Згідно з цим документом, фіксується верхня межа цін, тобто максимальна продажна ціна на товари та послуги. Правом фіксування цін володіє Міністерство у справах економіки. Для України цікавим буде те, що підприємство не має права (незалежно від обсягів торговельного обороту) підвищувати ціни для пенсіонерів, також на медикаменти для хронічно хворих людей, підвищувати ціни на послуги більшості видів страхування тощо. Ось, як кажуть, — соціалізм в окремо взятій капіталістичній розвиненій країні

У найрозвиненішій країні «соціалізму» — Швеції — держава жорстко регулює закупівельні ціни на важливі сільськогосподарські продукти, такі як зерно, молоко, яйця тощо. І робить вона це з урахуванням інтересів фермерів.

За словами пана Бондаренка, більша частина цін у США формується на основі взаємодії ринкових сил під впливом економічної конкуренції. Приміром, енергетика та система зв’язку, де зберігаються державні ціни, тоді як адміністрації окремо взятих штатів мають право введення та контролю тарифів на міжміські автомобільні та залізничні перевезення пасажирів.Проте варто нагадати, що уряд США  активно використовує не лише прямі, але й непрямі методи регулювання, наприклад, розробку державних стандартів, різних економічних вимог, регулювання облікової ставки федеральних резервних банків, які впливають на інвестиції, федеральні закупівлі товарів тощо.

Греція і Китай — порівняй

А от у Греції, де «є все», і яку неабияк лихоманить вже декілька років поспіль, згідно з Кодексом ринкового регулювання, на деякі товари встановлюється верхня «стеля» цін або максимальний прибуток окремо для оптового та роздрібного торговця (що є дуже цікавим явищем). Під цю категорію продуктів підпадають два види сирів, чотири види хліба, борошно одного сорту, цукор.

Цікавим є те, що до цієї ж категорії товарів відносяться безалкогольні напої, послуги ресторанів, барів, закусочних (мабуть, від великого любові греків попоїсти саме не вдома, а в цих закладах).

Про непродовольчі товари вже й казати годі — перелік таких, що регулюються державою, вельми великий.

Ну, це, як кажуть, у країнах розвинених. Для нас, можливо, важливішим буде досвід держав, які розвиваються наразі. На кшталт, у Китаї уряд вирішив контролювати ціни поетапно. Так, вони підвищуються поступово на невеликий відсоток задля уникнення спіралеподібного їх зростання у всіх галузях. За допомогою такого регулювання під час перебігу реформ виникає скорочення інтервалу між плановими та ринковими цінами. У підсумку, як доводять експерти, це призвело до мінімізації витрат у соціальному плані тих реформ, що проводить держава. Все це, за словами пана Рябчука, й обумовило розвиток та підйом економіки країни загалом.

Держінспекція: чи потрібен непотрібний?

Заступник голови правління Всеукраїнської громадської організації «Союз споживачів України» Олег Сільвик, наголошує на особливостях вітчизняного держрегулювання:

Так, державне регулювання цін, особливо в нашій країні, конче потрібне. Проте, якщо сказати відверто, то такий орган, як Державна інспекція з контролю за цінами, не виконував своїх обов’язків. Ну, судіть самі: витрати на утримання цієї інституції були набагато більшими, ніж її керівники виписували різного роду штрафів компаніям за значне перевищення рівня цін. Якщо держава хоче впливати на ціноутворення, то приміром, в Україні це може робити Держрезерв, — зазначає він.

Однак, за словами пана Сільвика, ця інституція також не дає ради зі своїми обов’язками. Так, рівень закупівельних цін для Держрезерву часто буває навіть вищим, ніж рівень ринкових.

І дійсно, в таких умовах казати про те, що ці органи хоч якось контролюють ціни, не доводиться. А що ж Антимонопольний комітет України? Яка його роль у цьому питанні? Він займається так званими монополістами, реагує на картельні змови різних фірм на ринку. Але й у сенсі цих речей його також треба «підштовхувати» до активних дій. Проте останнім часом ми спостерігаємо успішність його роботи. Хоча б на прикладі змови великих торговельних мереж ще під час дії інституту державного регулювання цін.

Експерти подейкують, що на компанії може бути накладено штраф у розмірі 200 мільйонів гривень. А тепер уявімо собі, що такий картельний зговір помітили б у період відміни державного регулювання цін? — Ніхто б і не покарав ці компанії.

Звісно, що три місяці, протягом яких в Україні призупинене державне регулювання цін, минуть швидко. Проте на порядку денному вирішення цього питання залишиться — адже монополії, окремі картельні змови, діяльність перекупників, які завищують ціни в декілька разів, так і будуть «активними учасниками життя» в Україні. Ліквідація Держінспекції з регулювання цін відбулася, проте проблему, як ми бачимо, загнано в кут.

Антимонопольний комітет України і Держрезерв також не можуть, попри великий вплив зі свого боку, проводити успішну політику ціноутворення та фактичного контролю за цінами. Це, розумієте, своєрідна традиція в Україні: будь-який орган, що його покликано захищати інтереси держави та кожного її громадянина, перетворюється на практично безглузду інституцію.

Чи потрібен узагалі такий орган в Україні? Звісно, що так, адже спекулятивні ціни, які вільно «гуляють» країною, щоразу переходячи дозволені й недозволені межі. Уся справа в тому, що ми потребуємо ефективно працюючого органу, який не перетворився б на такий, де за чималі хабарі чинуші закривають очі на будь-які картельні змови чи недобросовісну конкуренцію, підвищення цін і тарифів.

Ми потребуємо також державного (навіть народного!) органу з контролю над природними монополіями — газовими підприємствами, підприємствами ЖКГ, водоканалами тощо, — які безпідставно підвищують ціни чи встановлюють дуже високі норми для тарифів. Водночас у світі з цим, як ми бачимо, успішно борються й держоргани загалом, і місцеві ограни зокрема.

Ігор ГОНТА

Зарплатний мінімалізм: чому українці приречені на бідність

ТАКОЖ ЦІКАВО:

Коментарі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *