Правосуддя брудними руками
Для чого взагалі існує закон? Ми кожного разу задаємо собі це питання, коли чуємо про такі історії, як у випадку з Юрієм Утятніковим. Чому, якщо ти депутат і будучи п’яним збиваєш семеро людей на зупинці, то тебе визнають невинним? А якщо продажні міліціонери та судді хочуть скоріше закрити справу, то знайти винуватого легко і навіть не потрібно доказів? Достатньо надіти комусь пакет на голову, вивезти в ліс, вибити зізнання – і ось він, готовий злочинець. Не дивно, що богиня правосуддя зображується із зав’язаними очима. Мабуть більшість суддів, коли виносять людям вирок, також багато на що закривають очі.
Вбивцю навіть не шукали
За іронією долі, останнім з ким бачили вбитого був його знайомий і клієнт Юрій Утятніков. Вони разом сиділи в кафе, випивали, познайомилися із дівчиною Мариною. Потім з’явився чоловік дівчини, а ще пізніше мати дівчини. Мати разом з чоловіком вирішили, що поведінка Марини непристойна, її визвали на двір з кафе, де мати до крові на обличчі побила її. Безпалий і Утятніков вступилися за Марину, викликали міліцію. Ті приїхали посміялися і запропонували всім розійтися. З появою міліції мати перестала бити Марину і вони разом з чоловіком поїхали додому. Але Безпалий обурився на міліцію, оскільки вважав, що жорстоко побита Марина заслуговувала на захист з боку міліції, а тому мати з чоловіком потрібно було притягати до відповідальності. Він попросив Юрія, як свідка, піти разом з ним до начальника міліції, але той відмовся бо вважав це сімейною справою Марини і її родини. Але трохи на підпитку, Безпалий вирішив, що Марина потребує захисту і пішов до міліції сам. Вони розійшлися на перехресті, Юрій пішов наліво, а Безпалий направо у бік райвідділу. У Звенігородці все поруч. До дому Юрія від перехрестя 800 метрів, до райвідділу 500 метрів. Ось така звичайна провінціальна ніч…. Звичайні людські стосунки, драми і переживання. Але відтоді спокійне життя Юрія перетворилось на справжнє жахіття, яке триває вже понад 5 років… Як потім напишуть у газетах, в ніч з 14 на 15 вересня 2010 року близько 2.20 ночі на перехресті навколо райвідділу знайшли труп Віталія Беспалого з ножовим поранням.
Звісно, перші опитування показали, що Утятніков можливо останній, хто бачив Безпалого живим, а тому до нього одразу поїхали. Правоохоронці постукали в двері Юрія з самого ранку 15 вересня. Але приїхали вони не на службовому авто, як годиться, а на машині таксиста, якій раніше віз Марину з мамою і чоловіком додому і знав де живе Юрій. Пізніше стане зрозуміло, що ця випадковість була фатальна. Але поки що у Юрія це не викликало ніяких підозр. Минулої ночі вони з Віталієм стали свідками того, як матір в кафе побила свою дочку, Безпалий напевно добився належної реакції правоохоронців, а тому потрібні його свідчення. Але у відділку Юрій дізнався, що Безпалого вбили. За словами Юрія, правоохоронці відразу почали ставити йому провокаційні питання та прямо натякали, що він причетний до вбивства. Юрій пояснював, що розсталися вчора в ночі, що Безпалий був на підпитку, але живий, що в нього не було із собою ножа, коли прийшов додому, то одразу ліг спати, що це бачила його дружина, але міліціонерів це не влаштовувало. Було очевидно, що вони вже визначилися з підозрюваним і шукати справжнього вбивцю не збиралися.
Допитавши Юрія, міліціонери відразу повезли його до Звенигородського районного суду. Як з’ясується згодом, вони вигадали історію, що в ніч убивства Юрій порушував громадський порядок і був затриманий працівниками міліції. Ця історія була оформлена рапортами міліціонерів, які без жодних докорів сумління писали брехню. Але це не лише ганебний вчинок, це фальсифікація документів, неправдиві свідчення з метою позбавити свободи завідомо невинної людини! Можна стверджувати, що ці міліціонери–фальсифікатори вчинили злочин, причому цей злочин службовий.
В нашій демократичній правовій країні, питання покарання порушників правопорядку вирішує суд. Така процедура має забезпечити можливість імовірному правопорушнику захистити себе і свої права. Що ж у випадку потрапляння справи Юрія в суд повинен зробити нормальний суддя? Вивчити суть справи, допитати свідків, отримати пояснення від Юрія, прочитати документи, побачити очевидні речі і сказати міліціонерам: хлопці, ви що, подуріли? Юрій каже що був вдома і ви його забрали звідти, а не з під кафе в 04:00 п’яного!!! Але це якщо суддя нормальний… Суддя Дудніченко цього не зробив. Він навіть не намагався приховати, що знає про справжні причини арешту Юрія. Він дав зрозуміти Юрію, що той має зізнатися у злочині і саме для цього йому дають п’ять суток арешту. Отже цей суддя також став злочинцем, оскільки розумів, що позбавляє людину свободи на п’ять діб незаконно, але з легкістю зробив це.
Напевно читачу треба зрозуміти навіщо міліціонерам потрібно було фальсифікувати справу щодо адмінпорушення і запроторити Юрія в камеру на п’ять діб. Справа в тому, що будь ти ким, хоч самим першим перевертнем – міліціонером, але докази вини потрібні, будь які – вибиті, сфальсифіковані, сумнівні. Ще з радянських часів, всім міліціонерам відомо, що царицею доказування є щире визнання вини. Це визнання треба отримати за будь-яку ціну. Саме тому, райвідділи радянських часів перетворилися на катівні. В більшості своїй, всім відомі і оспівані «опера» були за складом характеру садистами, сексуальними збоченцями і маніяками. Вони «вибивали» зізнання вини, це була їх робота! Але якщо людина рішуча та мужня, для отримання потрібних свідчень уходив не один день. Якщо жертву помучати і відпустити, то вона збіжить і наступного дня не прийде. Тому підозрюваного треба утримувати в камері, а для цього потрібно рішення суду. Саме тому, існували спеціальні працівники міліції з числа патрульних, які писали неправдиві рапорти, що підозрюваний лаявся нецензурною лайкою, чи був нетверезий, чи щось таке, що могло стати підставою для призначення адміністративного покарання строком до 15 діб. Скільки днів призначити вирішував суддя з урахуванням думки «оперів» щодо фізичних можливостей жертви чинити опір. Така практика існувала скрізь по країні і залишилася нам у спадок. Отже через збіг обставин, Юрій потрапив зовсім в інший світ, де міліціонери – злочинці, а підозрювані – жертви, у світ, де існує повна зневага до людського життя і здоров’я. Зазирніть якось у райвіддлок вночі, зайдіть в камери попереднього ув’язнення і зрозумійте на все життя, що міліції реформи не допоможуть, лише повне оновлення особового складу і жорсткий громадській контроль.
Били так, наче хотіли вбити
Відбувати п’ять діб арешту Утятнікова помістили в камери Звенигородського ІТТ. Ввечері першого дня арешту, тобто 15 вересня, «опера» зайшли до камери Юрія, одягли йому на голову пакет і на службовому авто вивезли до лісу. Про такі переміщення Юрія мали бути відмітки у журналі переміщення ув’язнених, але їх не буде, зрозуміло чому.
Коли Юрія з пакетом на голові везли в невідомому напрямку, чоловік декілька разів встиг попрощатися з життям. Але він навіть не міг уявити, в кого через декілька хвилин перетворяться звенигородські представники закону. Люди, які їдять хліб за його і наші з вами податки…Якщо ви бачили хоч один бойовик, в якому продажні злочинці в погонах вибивають зізнання з людини – вам буде легко уявити, що в той момент відбувалось з Юрієм. З нього знущались, били ногами, змушували прощатися з життям…Як наносити удари, щоб не залишалось слідів, в нашій міліції добре знають, їм не звикати. За його словами, до нього прикладали мокрі ганчірки і били струмом за допомогою електрошокера. Потім знімали з голови пакет, надівали протигаз, закривали дихальні шляхи і вимагали зізнатись у вбивстві. Юрія довели до такого стану, що він був майже непритомний та повністю знесилений. Опинившись на межі життя і смерті, він погодився написати зізнання у злочині, якого не вчиняв.
Як можна в деталях написати про те, чого Юрій не робив, якщо такі подробиці злочину міг знати лише вбивця? Саме таке питання поставлять судді, коли будуть шукати докази вини. І саме виходячи з такої логіці судді запишуть у вироку, що Юрій так досконало описав обставини вбивства, що не залишається сумніву, що це зробив саме він. Їм начебто невідомо, що для цього в звенигородському відділку міліції є слідчий Захарченко та інші, які приймають естафету від «оперів». Очевидно досвід, як з невинних людей робити убивць, в нього великий. Він вже знав обставини справи, поспілкувався з експертом і готовий був диктувати Юрію, як той вбивав. Знаряддя злочину на той час міліція не знайшла, тому слідчі принесли Юрію декілька ножів та сказали «обирай, який подобається і описуй його, яка різниця…». А різниці і справді немає, як виявиться потім…
Отримавши за п’ять діб «щире зізнання» Юрія, «знайшовши» засіб вбивства – ніж (хоча знайшли ніж зовсім в іншому місці, ніж написав Юрій у зізнанні), сфальсифікувавши інші докази, міліціонери повезли Юрія в суд, щоб той обрав запобіжний захід на весь строк слідства. 20 вересня 2010 року почалось судове засідання, Утятніков вирішив, що настав час позвати на допомогу і заявив судді, що його катували і він ні в чому не винний. Юрій відверто сподівався на порядність та справедливість судді, а також, що почувши правду суддя, вирве його із лап кривдників. Але замість допомоги, Утятніков отримав 10 діб арешту , а для того щоб не виникало зайвих питань, дав вказівку прокуратурі перевірити заяви Утятнікова.
Здавалося б, прокуратура зараз проведе розслідування, експерт зафіксує синці та побої на тілі Юрія, тих міліціонерів покарають і ось він…щасливий хепі енд. Але помічник прокурора підписує постанову про відмову відкриття провадження за заявою Утятнікова, тому, що експерт у висновку зазначив, що всі побої та синці на тілі Юрія знаходяться на відстані витягнутої руки. Простими словами експерт написав, що Юрій побив сам себе. Через десять днів суддя пожурив Юрія, що той бреше на чесних міліціонерів і запроторив його за грати.
Фальшиві докази…Сліпі судді
Справа була передана до суду в 2011 році, але після вивчення доказів суддя одразу відправив справу слідчому на доопрацювання і ось чому.
Слідчий представив суду таки докази вини Утятнікова: покази свідка, знаряддя вбивства – ніж, куртка Утятнікова зі слідами крові та відео слідчих дій з Юрієм.
Свідок – таксист показав, що бачив Юрія разом з Беспалим коли вони вийшли з кафе, але Утятніков ніколи і не заперечував цього. Інші свідки також підтверджували показання Юрія щодо обставин того вечора, але жоден свідок не стверджував, що Юрій разом з потерпілим перейшов дорогу і пішов у бік райвідділу міліції. Отже свідчення свідків не підтвердили вину. Що стосується знайденого ножа, то на ньому не було жодних відбитків пальців та залишків крові. Будь-який експерт скаже, що знищити сліди крові в звичайних умовах неможливо, для цього потрібна складна хімічна обробка. Та навіть, якщо Юрій і хотів би знищити сліди злочину, він фізично не міг цього зробити. За показами колишньої дружини вже о 02:30 тієї ночі він спав вдома, а вбивство сталося близько 02:20.
З курткою взагалі якась дивна історія. Коли слідчий в перший же день оглядав речі Юрія, в яких він був у ніч вбивства, то не виявив на них жодних слідів крові. Потім міліціонери напевно зрозуміли, що без доказів діло не піде. І через декілька днів інший слідчий проводить повторний огляд речей Юрія і знаходить на куртці краплі крові, зверху праворуч, про що зазначає в протоколі огляду речей. В листопаді 2010 року два експерти в Запоріжжі знаходять на куртці Утятнікова краплі крові зліва знизу, а зверху праворуч – нічого! Більше того, експерти встановили, що ця кров належала двом особам – дівчині Марині, з якою Утятніков познайомився у барі та вбитому. Як кров двох різних людей могла опинитись в одному місці? Напевно, міліціонери просто хотіли підробити докази і записали того ,чого не було, сподіваючись ,що хтось заплямує куртку кров’ю вбитого. Але в подальшому по дурості просто переплутали і нанесли їх не на те місце. Залишилося питання звідки взялася кров Марини? Але якщо пригадати, що один і той самий таксист відвозив ввечері Марину з матір’ю додому і при цьому Марина була вся в крові, а зранку віз Юрія у відділок, то стає зрозумілим, що незначні частки крові Марини могли потрапити на куртку. Але це були мікрочастки і саме тому їх побачили тільки експерти. Адвокати Юрія наполягали на новій експертизі і зясуванні обставин потрапляння крові на куртку, але після експертизи слідчий поклав всі зразки крові і одежу в один пакет і там все перемішалося. Тепер кров є на куртці, на джинсах і навіть на шнурках!
Відео, на якому Утятніков розповідає як вбив потерпілого, взагалі суперечить тому, що знайшов слідчій на місці злочину. Під час слідчого експерименту Юрій показував на одне місце вбивства, а труп знайшли в іншому. На цьому відео Утятніков імітує, що вдарив Віталія ножом зверху вниз, а експерт встановив, що вбивця наносив удар знизу вверх. Юрій також говорив, що викинув ніж в районі житлових будинків, а насправді його знайшли в протилежному кінці вулиці, біля готелю. Отже справа розвалилася, але 14 травня 2012 року під час повторного розгляду справи Звенигородський районний суд визнав Юрія винним у вбивстві та засудив до 12 років позбавлення волі. І найцікавіше те, що вирок виніс той самий суддя Дудніченко, який раніше обирав Юрію запобіжний захід. А головним і єдиним доказом вини стала «явка з повинною», а суд їй повірив тому, що «Утятніков не міг знати таких подробиць, якщо б не перебував біля потерпілого в момент вбивства».
Що ж далі? 22 січня 2013 року Апеляційний суд Черкаської області скасовує вирок Дудніченка як не обґрунтований, зазначає що доказів майже немає, зобов’язує суд все перевірити та направляє справу на новий розгляд. У Звенігодці скінчилися судді, які б мали право розглянути справу, а тому матеріали передали до Катеринопільського районного суду. Новий суддя Кухаренко, не зважаючи на заперечення Юрія і його адвоката, проводив засідання дуже швидко, майже не досліджуючи доказів і не допитуючи більшість свідків. Після чого визнав Юрія винним та засудив до 11 років позбавлення волі. Ось така суддівська солідарність. Між засіданнями суддя шепотом виправдувався, що якщо виправдати Утятнікова треба саджати звенігородських прокурорів, міліціонерів і суддів, а такого він допустити не може. На цей час справа знову в Апеляційному суді і чекає справедливого вердикту. Та чи буде такий вердикт? Побачимо згодом.
Історія Юрія Утятнікова вкотре підтверджує, якими методами звикли працювати деякі правоохоронці. Обурює, чому звенигородські міліціонери, судді та прокурори можуть і досі говорити від імені правосуддя? Тож, повертаючись до питання – для чого взагалі існує закон, хочеться відповісти однозначно. Він існує для того, щоб карати тих, хто змінює міліцейську форму на обладунки ката. А також саджати за грати продажних суддів, які відправляють правосуддя своїми брудними руками: винних за гроші випускають на волю, а невинним з легкістю калічать життя. Найстрашніше, що ми живемо в країні, де для того, щоб посадити невинну людину в тюрму достатньо тикнути на неї пальцем. Все інше своїми брудними руками зроблять міліціонери, прокурори, судді…
Спостерігаючи за справою Юрія Утятнікова хочеться вірити в позитивну закономірність. Спочатку 12 років, потім 11…можливо третій суд Юрія Утятнікова нарешті виправдає?
Далі буде….
Залишити відповідь