Віце-президент ТПП України МИХАЙЛО НЕПРАН: «В ЦЬКУВАННІ КЕРІВНИЦТВА ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВОЇ ПАЛАТИ НА ПЕРШОМУ МІСЦІ СТОЇТЬ КОРПОРАТИВНО-ПРИВАТНИЙ ІНТЕРЕС»
Михайло Непран – людина в Торгово-промисловій палаті України відносно нова. Для організації, яка споконвіку, в силу своєї специфіки, сповідує певний консерватизм, стаж роботи в ній трохи більше року – майже ніщо. Але великий адміністративно-організаційний досвід дозволив М. Непрану не тільки досить швидко адаптуватись на новому місці, а й з першого дня запропонувати інший темпоритм і підходи в роботі на посаді віце-президента ТППУ. Треба зазначити, що комунікабельність, відвертість, виважена розкутість певною мірою відрізняють його від більшості колег, які в той чи іншій спосіб намагаються дотримуватись стилю респектабельності й елітарності, притаманного ТПП ще з радянських часів. Одразу впадає в око абсолютна невибагливість Непрана до атрибутів статусності. Додайте до цього чималі здібності господарника, які відзначають підлеглі, і позитивне враження, що людина не просто на своєму місці, а й органічна сучасній динаміці змін, вам забезпечене.
«Всі люблять говорити, що йдуть у Європу, і всі готові допомагати. А ми – одні з небагатьох, хто це робить на практиці»
Отже, Михайле Івановичу, чим був зумовлений Ваш прихід в ТПП навесні минулого року?
Торгово-промислова палата на той момент потребувала антикризового менеджера, людини з досвідом організаційної роботи апарату, з контактами в органах влади, яка була б «своєю» в київській тусовці, в київському істеблішменті. Необхідність в саме такій людині виникала об`єктивно. Адже в ТПП йшла не просто кадрова зміна, відбувалась зміна поколінь в керівництві Палати. І, коли в нас була попередня розмова з президентом ТППУ Геннадієм Дмитровичем Чижиковим, ми обговорювали саме ці питання. Власне, ними я зараз і займаюсь – організаційний сегмент, забезпечення роботи виборних органів (ради, президії), взаємовідносини з органами влади (Верховною Радою, Кабінетом Міністрів, міністерствами, відомствами), ну і PR-роботою – формуємо зовнішній імідж Торгово-промислової палати України.
В перші місяці роботи впадало в око щось таке, що уявлялося інакше, хотілося б змінити, оптимізувати?
Було приємне враження від високого рівня професійності працівників, фахового рівня документів, які випускає палата. Ефективність такої роботи була для мене відкриттям. Адже останні, майже 20 років, я пропрацював на державній службі і доволі скептично відносився до громадських об’єднань. Після досвіду роботи в комсомолі і КПРС я рахував їх, дещо, таким формальним придатком. А, в дійсності, коли почав працювати в палаті, особливо з комітетами, які є досить цікавим інструментом реалізації бізнес-інтересів у відносинах з державними органами влади, відкрив для себе, що є багато людей, які щиро зацікавлені в своїй роботі, готові збиратися на ентузіазмі, на безоплатній основі, обговорювати найважливіші питання підприємництва і лобіювати їх в органах влади. Все це дуже приємно вразило.
З іншого боку, я бачу, що палата, як і багато організацій із довгою історією, має деякі елементи бюрократії. Так, ми по характеру – громадська організація, але елементи схожості на органи центральної виконавчої влади, як, така собі, багаторічна спадщина, на мій погляд, присутні. У нас час від часу виникають суперечки із Геннадієм Дмитровичем (Чижиковим – ред.) на цю тему.
Останній рік був дуже важкий для країни. Революція Гідності, зміна влади, російська агресія. Ці колізії не могли не позначитись на роботі ТПП…
Звичайно. Ми ж не живимо в вакуумі. Ми існуємо в прямій залежності від бізнесу. Погіршуються справи в бізнесі – значить менше послуг нам замовляють, значить і в нас проблеми починаються з нашими надходженнями, з вирішенням наших фінансово-економічних питань. Інша колосальна проблема і психологічний шок – це відхід палат Криму. Потім, Луганська і Донецька палати були змушені закрити свої приміщення і переїхати в Северодонецьк і Краматорськ. Нове прекрасне приміщення Донецької палати, яке знаходилося неподалік від Донецького аеропорту, воно просто-напросто на сьогоднішній день знищене. Тобто, робота людей і кошти, які туди вкладалися – сьогодні їх просто не існує. Отже, це нові проблеми, нові виклики – що робити, як допомогти бізнесу, який працює в зоні АТО. Звідси й нові напрями роботи, про які раніше не було й мови. ТППУ виступила ініціатором прийняття закону 1669 «Про особливості господарювання в зоні АТО». Ми лобіювали закон, який вніс уточнення й зміни у ситуацію з видачею «форс-мажорів», які, на превеликий жаль, у зв’язку із військовими діями на сході України, із чисто теоретичних постулатів, стали на сьогоднішній день дуже практичним інструментом у вирішенні багатьох бізнесових проблем.
Тобто, нові виклики, які отримала вся країна, не пройшли повз нас. Сьогодні ми працюємо над новою стратегією розвитку, змінюємо розуміння того, якою повинна бути палата в нових економічних умовах. Старі ринки – російський, ринки СНД – потроху відходять на другий план, а Росія, по суті, веде з Україною торгово-економічну війну. Ми повинні допомогти бізнесу закласти європейський вектор розвитку, розширити присутність на ринках третіх країн. Одне із наших головних завдань -повернутися до того, з чого, власне, й починалася палата. Обслуговування експорту, просування експорту, просування економічних інтересів України за кордоном. Не забуваймо, що ми – членська організація. Тому робота з членами, відстоювання їх інтересів (тепер таке модне слово з’явилося – advocacy, тобто представництво, або лобіювання інтересів) – були, є і залишаються пріоритетними завданнями. Далі, експертна функція – давня і хороша справа, якою палата займалася практично всю свою історію. Починаючи від експертизи вартості будівництва житла і закінчуючи наданням експертних висновків в найрізноманітніших питаннях.
Ми зараз ведемо дуже серйозну дискусію і маємо надію, що на з’їзді приймемо інноваційну стратегію, в якій затвердимо нову роль центральної палати і нові ролі регіональних палат. Маємо не просто вписатися, а, певним чином, навіть, модерувати політичну й економічну ситуацію в Україні.
На конференції, яка відбулася на початку квітня, Ксенія Ляпіна (Голова Державної регуляторної служби) акцентувала, що бачить у ТППУ гарне майбутнє, відзначила внесок ТППУ в євроінтеграційні процеси, її законодавчі і громадсько-організаційні ініціативи. Але, деякі з членів (регіональних палат) бідкалися, що їм важко виживати в нових умовах. Ви представляли стратегію ТПП-2020 на цій конференції. Зрозуміло, що євроінтеграція – наше магістральне завдання. Розкажіть трохи докладніше, як ця стратегія корелюється з регіональними палатами? Якою буде їх перспектива?
Знаєте, про те, що європейська перспектива не підлягає сумніву, люблять говорити всі. Всі йдуть у Європу, і всі готові допомагати. А ми – одні з небагатьох, хто це робить на практиці. Починаючи від того, що ми елементарно розповідаємо виробникам, як зайти на європейські ринки і що для цього треба зробити, закінчуючи проведенням великих міжнародних представницьких зібрань, на кшталт того, що відбулось 16-17 квітня цього року. В Україні вперше за роки незалежності було проведено Національний Форум Експортерів, на якому ми зібрали практично всю експортну еліту України з одного боку, а з іншого – представників уряду, депутатського корпусу, перших осіб посольств країн наших головних стратегічних партнерів – Сполучених Штатів, Євросоюзу, Китаю. Ми намагалися забезпечити головне, що треба для бізнесу – комунікацію. Далі все буде залежати від них.
Щодо нашого майбутнього і майбутнього наших регіональних палат – наша доля в наших руках. Все буде залежати від того, як ми зможемо запропонувати бізнесу нові послуги. З одного боку відходить у минуле система сертифікації продукції, тому що в Євросоюзі через пару років просто не буде такого документу, а будуть технічні вимоги до якості товару, яким потрібно відповідати. З іншого боку, ми вже зараз обговорюємо підтримку зовнішньо-економічної діяльності у набагато ширшому сенсі, ніж просто видавати сертифікати – починаючи від лобіювання інтересів та експертних висновків, закінчуючи супроводженням контракту того чи іншого виробника від дверей до дверей.
А можете пояснити це на конкретному прикладі?
Будь ласка. Якось, ми були у Львові. З нами була французька делегація: посол Франції, їх торговий представник, бізнесмени. І я звернувся до них з питанням. От, є, кажу, в цьому регіоні одне дуже цікаве підприємство, яке виробляє продукцію з екологічно чистої карпатської деревини. Зокрема, меблі. Скажіть, ціна у 10 євро, яку вони хочуть в Україні за набір – столик і чотири стільці – це дорого? Вони відповідають: «Для Франції – це дармова ціна, такої ціни не буває». Там також був представник французької торгівельної мережі “Leroy Merlin” (система господарських магазинів по всій західній Європі). Ми йому пропонуємо: «Беріть продукцію». А він каже: «У нас інтерес є, але є й певні умови, які треба витримати. І по якості, і по постачанню. Якщо беремо ми, то в інших продавців ця продукція не повинна з’явитися». Без питань! І, от уявіть собі, що ми розпочали б цю роботу. Скажімо, Львівська торгово-промислова палата укладає з нашим підприємством угоду, за якою вона (враховуючи, що виробник є членом палати), для початку, за свій рахунок просуває товар виробника, домовляється з “Leroy Merlin” про умови його постачання, готує контракт, готує логістичні пропозиції, готує вирішення митних формальностей, уточнює інші умови, готує необхідні сертифікати якості та відповідності, для того, щоб товар потрапив у зону ЄС. Все це, повторюю, ми можемо зробити на цьому етапі за власний рахунок. Але, коли цей контракт з “Leroy Merlin” буде підписано і почнуться поставки, український виробник сплачує палаті певний відсоток, згідно укладеної раніше угоди. Ось це – те, що називається «від дверей до дверей». І, враховуйте, що це ж не тільки один раз ми підписали й отримали відсоток. Ми потім обслуговуємо цей контракт. Виробнику так буде простіше, ніж самому тримати, як мінімум, 3-5 чоловік в штаті для супроводження угоди. І, не факт, що на ту невисоку зарплатню, яку зараз платять на промислових підприємствах, виробник знайде висококласного фахівця. А, ще й зі знанням французької мови, розумінням європейського законодавства і таке інше. А Торгово-Промислова палата на практиці готова це здійснювати. Це і є перспектива, якою ми повинні займатися – реальне забезпечення зовнішньо-економічної діяльності. Зараз розуміння цього терміну у нас дещо звужене – видача сертифікатів, консультації та експертні висновки. А може бути ось таке супроводження – від самого початку до самого кінця.
На форумі експортерів, про який Ви згадали, палата презентувала нове сучасне рішення електронних послуг супроводу зовнішньо–економічної діяльності бізнесу. І, вкотре, з`явилося відчуття, що приватна ініціатива значно, на порядок, випереджає реформаційні пропозиції держави.
Так завжди буває. Держава по своїй натурі – бюрократично-консервативний механізм.
«Під гаслом, начебто, очищення влади в когось є такий задум – зайти в ТППУ і роздерибанити»
У чому ще заважає держава?
Я б не говорив, що вона заважає. Скоріше в державі за роки незалежності у чиновників сформувалася психологія «Кабы чего не вышло». «Дайте мені довідку на довідку, щоб у мене не було жодних проблем із вашою довідкою». Нажаль, такий консерватизм мислення. Для чиновника взагалі ідеальна ситуація, коли він нічого не робить. Тоді він ні за що не відповідає. А на практиці – з одного боку уряд проголосив процес дерегуляції, коли громадським об’єднанням віддають певні державні функції, а з іншого боку, як говорив один міністр, – жодна реформа не пройде, доки інтереси маленького чиновника не будуть співпадати з інтересами цієї реформи. Тобто, тут є глибока філософська проблема – що робити з апаратом? З одного боку, його треба скорочувати і підвищувати зарплатню. А, з іншого, і, очевидно, перезріле це питання, – віддати багато регуляторних функцій як раз громадським організаціям. Вони елементарно з цим впораються.
Гаразд. Але це – на рівні чиновників і виконавчої влади. А течії, в яких «ноги ростуть» від депутатів? Не секрет, що, фактично, відбувалося цькування Торгово–Промислової палати…
Воно на превеликий жаль продовжується.
Тим більше. Так от, цькування ТППУ і, зокрема, її президента за останні півроку – це що? Об`єктивність? Корпоративні розбірки? Якісь приватні інтереси?
Тут, я думаю, на превеликий жаль – приватні інтереси. Інтереси певних народних депутатів. Більшість із них до недавнього часу навіть не мала уяви, що таке Торгово-промислова палата і чим вона займається. Відбувається такий, вибачте, потворний симбіоз корпоративно-приватних інтересів, коли під гаслом, начебто, очищення влади (хоча ми громадська організація, ми до органів державної влади не маємо жодного відношення) звинувачують Чижикова тільки тому, що він родом із Донецька… Це, як найменш, абсурдно. В Києві крім Чижикова є маса людей, які з Донецька. А, Донецьк – хіба не Україна? Хіба негідників не вистачало в інших регіонах? Навіщо ставити клеймо, якщо людина родом зі сходу? Один із колишніх працівників палати пропрацював все життя і зробив кар’єру в ТПП, коли його родина ще не була на керівних посадах (вірогідно, мається на увазі, Ольга Пшонка, – ред.), виносити співпрацю з цією людиною, як обвинувачення – це просто безглуздо. Але, повторюся, вуха стирчать саме від приватних інтересів. Нам навіть надходять пропозиції, на кшталт: «знаємо, що у вас є проблеми, ми можемо вам допомогти». Задіюються навіть правоохоронні органи, які не соромлячись кричуще порушують законодавство. Нічим не цураються. І, виникає питання: начебто влада змінилася, а методи залишилися ті, якими так люблять проклинати попередників нинішні народні депутати.
А всередині самої Торгово–промислової палати, майбутні делегати з`їзду, регіональні представники цей процес розуміють відповідним чином?
Я думаю, що розуміють. У нас було дуже насичене спілкування на початку квітня, коли ми аналізували ситуацію, яка склалася. Звичайно, будь-які зміни не викликають у людей ентузіазму. Несприйняття (пам’ятаєте?) – це перший етап. В будь-якої ідеї перший етап – несприйняття, другий – «в цьому щось є», і третій – «це прекрасно, давно треба було це зробити». От, ми зараз проходимо процес змін, які задумані в ТПП, і він, як раз, на стадії від «несприйняття» до «в цьому щось є». Звичайно, є певне несприйняття і всередині трудового колективу. Бо, зрозуміло – люди 20-30 років працювали в одній системі, а тепер доводиться щось змінювати. Але це – об’єктивний процес. Або ми ці зміни зробимо і будемо відповідні часу, або – будемо пасти задніх. А, пасти задніх, нам абсолютно не хочеться.
Заангажованість процесів, які спрямовані проти ТПП, пов’язана із суттєвими витратами…
(Посміхається) Так, хтось несе певні видатки!
Але ж ці люди захочуть потім свої витрати відшкодувати! І, мабуть, це точно не буде на користь ані окремим членам Торгово–промислової палати, ані для перспектив її діяльності в цілому.
Абсолютно! Ви абсолютно праві, коли говорите, що в когось на першому місці стоїть саме корисливий інтерес. Я розумію, якби нам дорікали, що ми щось не так робимо. Що стратегія, яку ми пропонуємо – вона хибна. Що ми пропонуємо не ті цілі й методи. Що ми в чомусь порушуємо закон. Чи, скажімо, системна робота наших комітетів – неправильна. Чи ми дискримінуємо когось із представників бізнесу. Чи, наприклад, коли ми висвітлюємо нашу діяльність і даємо оцінку урядовим діям – ми займаємо антипатріотичну позицію. Але ж ні! Про таке ніхто не каже! Бо такого нема. А говорять одне: все погано і Чижиков з Донецька. Тобто, є в когось такий задум – зайти і роздерибанити. На превеликий жаль – в кращих-гірших традиціях минулих років.
Виходить, що окрім торгово–промислових, бізнесових, зовнішньо–економічних питань на з’їзді буде про що поговорити на додаток?
Гадаю, буде цікава розмова. Тому що життя змінилося порівняно з 2010-м роком, коли відбувся попередній з’їзд. Згадайте, тоді все йшло до певного «застою», користуючись радянською термінологією. А зараз життя в країні вирує, кожного дня відбуваються якісь події. Так само і в нас. Ми ж живемо і працюємо в Україні. І, як і всі – таким же насиченим і цікавим життям.
Добавить комментарий