Медичне страхування в Україні: реформа чи пусті балачки?

Протягом 25-ти років незалежності нашої держави українські політики та різнорядні фахівці так і не спромоглися ні започаткувати, ні принаймні напрацювати модель втілення страхової медицини. На сьогодні у Верховній Раді вже досить довго лежать три законопроекти про страхову медицину, проте чимало експертів вважають їх заслабкими і впевнені, що їх просто покладуть «під сукно»

Чому медичне страхування не надто вигідне уряду? Чому на шляху до євростандартів чинуші забули про медичну сферу? Коли українців лікуватимуть якісно та чесно?

Кабмін урочисто анонсував…і не більше

Днями Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман анонсував: у країні все ж таки буде надано старт страховій медицині. Проте високопосадовець здивував й іншим. За його словами, це все треба вирішити дуже швидко, аби така реформа запрацювала вже з 1 січня 2017 року.

Може, Україна й дійсно є готовою до такого серйозного кроку? Але чи напрацьовано відповідний законопроект, який можна ухвалити за такий короткий термін?

Перше, що треба однозначно сказати, — станом на сьогодні законодавчих передумов для початку введення в практику загальнообов’язкової страхової медицини немає. І в цьому впевнені чимало фахівців галузі, юристів та інших експертів.

Натомість головним фактором стримування добрих починань є ст. 49 Конституції України, що однозначно каже:

У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно

Таким чином, аби надати перший поштовх започаткування загалальнообов’язкової страхової медицини в нашій країні, треба вносити зміни до Конституції…

Однак медичне страхування уже багато років поспіль працює в Україні, але тільки на рівні приватних клінік.

Днями віце-прем’єр-міністр Павло Розенко також заявив, що Міністерство охорони здоров’я України повинно надати своє консолідоване бачення страхової медицини. Напевно, уряду не до вподоби всі три варіанти впровадження страхової медицини, що їх було викладено у трьох законопроектах.

А сьогодні стало відомо, що Кабмін ухвалив низку постанов та розпоряджень щодо змін в системі охорони здоров’я. Та серед них — жодного слова про медичне страхування.

Усе за державний кошт

А що ж може показати уряд? Які напрацювання в нього є?

Позицію Кабміну щодо цього виклав заступник міністра охорони здоров’я Павло Ковтанюк. На його переконання, схема повинна бути такою:

Ми плануємо, що гроші з бюджету використовуватимуть на засадах роботи страхової системи, тобто вони йтимуть на покриття страхових випадків. Ми визначимо гарантований обсяг медичних послуг, які зможемо гарантувати людям, і перейдемо з медичними закладами або приватними лікарями на контракти з надання медичної допомоги. І держава платитиме їм за надані послуги

Очевидно, держава хоче взяти на себе фінансування такої серйозної акції. Як до цього ставляться фахівці?

За словами юриста ЮК «Центр Конфліктології і Права» Ігоря Кравченка, основним недоліком фінансування медицини в тому вигляді, в якому воно існує зараз, є відсутність стимулів у медичного персоналу до ефективної роботи та підвищення якості обслуговування.

До того ж, за словами юриста, запровадження принципу, коли людина сама собі обирає лікаря (тобто схема, яку пропонує уряд), призведе до підвищення мотивації в роботі, адже від цього залежатиме заробітна плата останнього та фінансовий стан установи, де він працює. Водночас варто звернути увагу на тезу: «гарантований обсяг медичних послуг». Із цього можна зробити висновок, що така страховка не покриватиме надання всіх медичних послуг.

Загалом, експерт непогано ставиться до такої форми запровадження страхової медицини, де роль держави в цьому процесові буде значною.

Щодо непокриття такою страховкою всіх видів медичного обслуговування, то слід сказати, що це є в багатьох країн світу, зокрема у США. Так, у них тема страхової медицини є однією з головних напередодні будь-яких президентських виборів: кожен кандидат обіцяє поліпшити ситуацію. До речі, це, в принципі, вдалося зробити передостанньому президентові.

У Штатах існують різні види медичного страхування й різноманітні способи покриття страхових медичних випадків. Позаяк до цього країна йшла не один рік, поступово нівелюючи державний контроль. Тож, і перед Україну шлях постає довгенький…

Схема «на трьох»

Утім, на сьогодні інші експерти, зокрема в галузі права, кажуть, що схема уряду, яку пропонують фахівці Міністерства охорони здоров’я, не зовсім прийнятна для України.

А починати треба, як кажуть, із найпростішого: кожен працівник повинен щомісяця відраховувати частину свого доходу до спеціального фонду. Такі відрахування із заробітної плати чи інших надходжень мають здійснюватися автоматично. Такий внесок може сплачувати й роботодавець (в Україні це дуже важко реалізувати повсюдно), що практикують деякі українські компанії.

Власне, сума відрахувань може бути цілком невеликою, скажімо, від 20 до 40 гривень. Проте в масштабах всієї держави це може дати 400-800 мільйонів гривень на місяць.

Якщо підрахувати, скільки це буде на рік, отримуємо неабияку суму — понад 12 мільярдів гривень.

Фахівці, які відстоюють таку модель розвитку медичного страхування, стверджують, що для тих, хто з різних причин не бажає робити такі внески, надаватиметься мінімальний обсяг безкоштовних медичних послуг.

А от, приміром, юрист Ігор Кравченко не має надії, що така схема запрацює в Україні:

На мою думку, в наших реаліях відразу можна виключити систему страхування суто на цивільно-правових засадах, відповідно до якої держава фактично усувається від медичного забезпечення громадян, а у відносинах існує тільки три суб’єкти: страхувальник (людина), страховик (страхова компанія) та медичний заклад.

Така система для більшості громадян не по кишені і потребує глобальних змін як у частині діяльності медичних закладів, так і в основах охорони здоров’я загалом

Існують й інші системи медичного страхування, зокрема державного. Так, у Європі існують дві основні моделі. За першої страхові внески справляються з заробітних плат працівників. На думку фахівця з права, така модель не може бути застосована в Україні, оскільки в нас виникає проблема з неофіційним працевлаштуванням та зарплатами в конверті. Тому сьогодні покладення на роботодавців обов’язку сплачувати страхові внески за своїх робітників посилить податковий тиск на підприємців і поглибить цю проблему.

Доречнішою юрист називає модель, відповідно до якої держава страхує кожного громадянина.

Чи створять державного страхувальника?

Узагалі, з такою думкою важко не погодитися — для нашої бідної країни, де переважна більшість роботодавців просто не мають жодного бажання піклуватися в будь-чому про своїх робітників, зокрема про їхнє страхування, а заробітна платня часто-густо видається у конвертах, схема, про яку ми казали вище, зовсім не підходить.

У тому разі, коли держава таки бере на себе весь основний тягар цих проблем, вона й повинна керувати цим «кораблем» страхування. Що ж іще пропонує держава?

Так, нещодавно керівництво Міністерства охорони здоров’я України заявило, що воно планує створити державного страхувальника — Національне агентство медичного страхування.

Чим же планує займатися нове відомство? Воно буде таким собі «містком» між профільним міністерством та лікарнями. До його функцій належатиме укладання угод із медичними закладами, контроль якості виконання послуг, збір статистики по галузі.

Та українців невпинно заспокоюють: державне страхування гарантуватиме пакет медичних послуг, які не треба купувати, адже їх сплачуватиме саме держава з бюджету країни. Також у Міністерстві охорони здоров’я кажуть про те, що в 2017 році така модель запрацює на первинній своїй ланці — це буде профілактика та рання діагностика захворювань. Лише згодом, коли керівники профільного міністерства матимуть певну статистику, буде напрацьовано чіткий перелік послуг.

Дійсно, без державного втручання в такому надважливому питанні, як започаткування медичного страхування, наразі не обійтися. Схеми, що «вимальовують» цей вид послуг без участі держави, для сучасної Україні є неприпустимими.

Та, як ми знаємо, наші урядовці роблять усе в останню мить. До започаткування цієї реформи, про яку надто голосно рапортує наш уряд, залишився лише один місяць. А хорошого законопроекту як не було, так і немає. Його ж треба не лише розробити, але й ухвалити та віддати на підпис президентові. Якщо останньому він не сподобається й на документ буде накладе вето, доведеться усе робити спочатку… То, може, перший етап цієї реформи й не запрацює з 1-го січня 2017 року? Гадаємо, що про це не знають навіть представники гілок влади.

Ігор ГОНТА