IV Всеукраїнський з’їзд третейських суддів: яким буде внутрішній арбітраж в Україні

Які переваги третейського способу вирішення спору для бізнесу? Чи здобуде третейський суд таку ж популярність в Україні, як у всьому світі? На ці та інші питання відповіли учасники IV Всеукраїнського з’їзду третейських суддів, який відбувся 4 листопада у Києві.

Традиційно захід пройшов у стінах Торгово-промислової палати України. Участь у ньому взяли 39 суддів із різних областей країни. Відкриваючи з’їзд, перший віце-президент Торгово-промислової палати України Михайло Непран наголосив, що третейський суд має зайняти гідне місце серед інших юрисдикційних механізмів захисту прав в Україні, а тому потрібно об’єднати зусилля для розвитку вітчизняного внутрішнього арбітражу, як альтернативного способу вирішення спорів.

«Сподіваємося, що суди зможуть забезпечити належний якісний судовий контроль та ефективно сприятимуть формуванню судової практики, орієнтованої на підтримку високих світових стандартів арбітражу», – сказав Михайло Непран.

Він також додав, що через Третейську палату України необхідно забезпечити напрацювання законодавчих ініціатив, які зможуть гарантувати якісні, професійні та неупереджені арбітражні послуги.

У межах з’їзду учасники розповіли про функції та принципи діяльності внутрішнього арбітражу. Так, третейський суд виступає в ролі незалежного арбітру, аналізує спірні питання та пропонує власний варіант вирішення спору. Третейські суди керуються: Конституцією України, Законом «Про третейські суди», окремими нормативними актами та міжнародними договорами.

Головна відмінність третейського суду від суду загальної юрисдикції полягає в тому, що такий суд розглядає справу на підставі письмової третейської угоди між сторонами. Окрім цього, рішення третейського суду постановляється не іменем України, тому вони не є обов’язковими для виконання усіма фізичними та юридичними особами. Втім, це не стосується сторін третейського розгляду.

Наразі до переваг третейського суду відносять наступні:

діяльність суду має договірну основу;
всі засідання третейського суду відбуваються за його місцезнаходженням, або місце засідання вибирається сторонами чи однією з них;
розгляд справи відбувається у порівняно швидкі строки (зазвичай цей процес займає не більше двох місяців);
відповідно до Регламенту третейського суду суддю можуть вибирати сторони, добровільно довіряючи йому вирішення конкретного спору;
мінімізація витрат на третейський розгляд;
його рішення є остаточним;
виконання судового рішення відбувається через державні виконавчі служби.

«Головне завдання третейського суду полягає в тому, щоб зберегти дружні та взаємовигідні відносини між обома сторонами угоди», – підкреслив член Третейської палати України Юрій Михальський.

Таким чином, альтернативні способи вирішення спорів можуть вважатися найприйнятнішими для сторін. Водночас користь від третейських судів буде лише в тому випадку, якщо українське законодавство доповнять окремими законами або нормативними актами, що регламентуватимуть діяльність цих судів. Так, учасники з’їзду наголосили на вдосконаленні як законодавства про третейські суди, так і про зміни до процесуального законодавства України:

«Законодавча база має бути вдосконалена відповідно до європейських стандартів та кращих світових практик. Це має відбуватися паралельно із впровадженням заходів із судової реформи», – сказав Юрій Михальський.

На питання «що стримує розвиток внутрішнього арбітражу в Україні?» він відповів, що певні державні установи сьогодні не усвідомлюють роль та завдання третейського судочинства, не сприймають арбітраж як дійсно один із ефективних методів вирішення конфліктів.

«Ще з радянських часів сформувалася думка, що усі спірні питання між сторонами має вирішувати виключно державний суд. Сьогодні в усьому світі понад 90% комерційних справ розглядаються виключно арбітражними, а не державними судами», – наголосив Юрій Михальський.

Його позицію поділили й інші представники третейського судочинства. Тому учасники з’їзду затвердили Резолюцію, в якій звернулися до уряду, Президента України та парламентарів із проханням приділити належну увагу до запровадження проарбітражного законодавства в Україні для розвитку в державі якісних та професійних третейських інституцій.

Зокрема, документом пропонується врегулювати такі напрямки:

компетенція третейських судів повинна охоплювати сферу цивільних та господарських спорів (за виключенням обмеження спорів, які обтяжені публічним елементом);
третейські суди мають бути незалежними та позбавлені будь-якого стороннього втручання (це стосується як держави, так і будь-яких бізнес-утворень або політичних об’єднань).

Окреме занепокоєння в учасників з’їзду викликали ініціативи щодо подальшого обмеження компетенції третейських судів та пропозиції охоплення цими обмеженнями сфери міжнародного арбітражу. Вони переконані, що це є неприпустимим в умовах необхідності посилення арбітражу, як одного з ключових юрисдикційних інструментів захисту бізнесу. Понад того, міжнародний арбітраж є невід’ємною складовою інвестиційної привабливості будь-якої держави. Зокрема, це стосується проектів Господарського та Цивільного процесуальних кодексів, які були оприлюднені на сайті Ради з судової реформи при Президенті України та наразі проходять громадське обговорення.

Судді наголосили, що з огляду на те, що процесуальні закони безпосередньо стосуються розвитку третейського судочинства та містять положення, які закріплюють функцію судового контролю за арбітражем, їхня розробка має відбуватися за участі арбітрів та третейських суддів.

Водночас учасники з’їзду відмітили, що вони вітають реформу вищої судової інстанції України – Верховного суду — та закликали суддів застосовувати засоби судового контролю за третейським розглядом з урахуванням законодавства, практики, а також рекомендацій Європейського Союзу та керуватися верховенством права.

Окремо третейська спільнота наголосила на тому, що угода між сторонами спору може бути укладена у вигляді третейського застереження у контракті або як окрема письмова угода. Неприпустимим є нав’язування третейської угоди однією стороною іншій, адже третейський розгляд має відбуватися виключно на обопільній згоді сторін вирішувати спори, що можуть виникнути з договірних відносин, в певній постійно чинній третейській інституції.

«Ми бачимо необхідність у підвищенні якості третейських судів за рахунок збільшення вимог до організацій, при яких вони мають створюватися та функціонувати. Це все має бути викладено у новій редакції Закону «Про третейські суди». З іншого боку, спільнота дійшла згоди в тому, що якщо якість третейських установ буде високою, то з’являться підстави для повернення тієї компетенції третейським судам, яку вони мають у всьому світі. Це дозволить українським третейським судам зайняти те місце, яке вони займають у правозахисних системах Європи», – запевнив голова Третейської палати України Тарас Шепель.

Він також додав, що в Європі арбітражні інституції існують вже сторіччями, чого не можна сказати про Україну, адже тут був майже відсутній приватний сектор економіки. Тому фактично зараз мова йде про народження українського арбітражу. Тому в той час, коли відбувається реформування судової системи, одночасно за європейськими моделями має бути реформовано внутрішній арбітраж.

«На жаль, сьогодні статистика звернень до третейського суду в Україні вкрай низька. Працює лише один сегмент третейського розгляду, що навіть не притаманний європейським арбітражам, — це вирішення боргових спорів за позиками банків. Я вважаю, що це не той шлях, яким має розвиватися третейський суд для бізнесу. Ми маємо проникати на територію тих спорів, які вирішують господарські суди. В цьому є майбутнє, на це є попит в бізнесу», – підсумував Тарас Шепель.

Наприкінці зустрічі учасники наголосили, що третейські суди зовсім скоро зможуть здобути популярність у суспільстві завдяки відповідальному ставленню та професіоналізму арбітрів, а також їх незалежності під час вирішення спорів. Але розвиток третейського судочинства неможливий без належного сприяння з боку всіх гілок державної влади. Третейська спільнота переконана, що законодавець має бути зацікавлений в популяризації та нормативному закріпленні правил використання альтернативних способів вирішення спорів, адже вони допоможуть розвантажити судові інстанції, внаслідок чого реформування судової системи здійснюватиметься ефективніше та якісніше.