ДЕПУТАТСЬКІ ЗВЕРНЕННЯ – ЗАСІБ ОБ`ЄКТИВНОГО ВПЛИВУ ЧИ ПРИХОВАНА ФОРМА ЛОБІЮВАННЯ ТА ЗАРОБІТЧАНСТВА?
Чому в різних кримінальних провадженнях, порушених за ініціативою народних депутатів, в обшуках та інших процесуальних діях приймають участь одні й тіж самі слідчі? Це просто співпадіння чи неформальний «спецпідрозділ» на виконання замовних доручень? А яка відповідальність депутатів за збуренні ними масштабні репресивні процеси?
17 червня цього року в сесійній залі Верховної ради народними депутатами після обговорення було підтримано (273 – “за”) й прийнято за основу законопроект N1591, мета якого – підвищення суспільної довіри до діяльності головного законодавчого органу країни. Зокрема, в зазначенному проекті закону пропонується щомісячно інформувати суспільство про те, які додаткові компенсаційні кошти отримує той чи іншій депутат, який мають статус і на яких засадах працюють його помічники-консультанти. Чимало норм спрямовані на створення умов для максимальної прозорості та відкритості роботи комітетів ВР. Одним словом, пропонується багато чого корисного та необхідного. Нашу ж увагу додатково привернули до себе ті положення цього законопроекту, в яких пропонується удосконалити порядок оприлюнення депутатських запитів і звітності про їх наслідки таким чином, щоб забезпечити більш зрозумілий характер активності народних обранців в цій частині їх діяльності. Простіше кажучи, якщо народний обранець, спрямує депутатський запит, скажімо, до органів влади, місцевого самоврядування, правоохоронців тощо, то після відповідного обов`язкового моніторингу зрозумілими будуть не тільки наслідки депутатського занепокоєння, а й мотиви, що рухали парламентарем: об`єктивна необхідність чи особисті або лобістські інтереси. Але, Депутатські Запити – не єдиний інструмент парламентаря перейматись оточуючим життям про принципу – «хочу звернути увагу» і «прошу надати відповідь».
Є ще одна форма депутатського самовираження в цьому сенсі – Депутатське Звернення. Одразу зазначимо, що, на жаль, в законопроекті 1591 мови про них нема взагалі. Але, якщо порядок подання та оприлюднення депутатських запитів, хоч і недосконало, але, на поточний момент, все ж таки, більш-менш внормований, то Звернення депутатів залишаються такими собі неконтрольованими епізодами депутатського впливу на будь-що. Тобто, народний обранець на власний розсуд визначаючи, коли, як, до кого і з чим він звертається, необтяжений будь-якими наступними зобов`язаннями ні в частині прозорості та обгрунтованності своїх діянь, ні з точки зору відповідальності за можливі деструктивні наслідки такої «ініціативи». Натомість інстанція, до якої він звернувся, має не пізніше ніж в місячний термін, відзвітувати йому про всі вжиті заходи за фактом звернення. Можливо, тому в своїй журналістський діяльності, супроводжуючи юридичну практику, ми час від часу стикаємось з ситуаціями, коли після депутатських звернень порушуються, наприклад, кримінальні провадження або посадовими особами виконуються певні дії репресивного характеру, а на перевірку з`ясовується, що всі збуренні масштабні процеси ніщо інше, як банальне любіювання обранцем приватних інтересів однієї з конкуруючих сторін. Бувають і інші випадки, коли на прохання до депутата прокоментувати його звернення з`ясовується, що він, м`яко кажучи, не дуже «в темі» або взагалі такого не пам`ятає. Така практика часто-густо стосується колективної творчості нардепів. Парламентар просто своїм підписом надає зверненню додаткової ваги, зовсім не заглиблюючись в його зміст і сутність. Але, погодьтеся, в будь-якому з випадків, важко повірити, що народним обранцем рухає, виключно, альтруїзм та вроджена безкорисливість. Та, ще раз зазначимо, ініційовані таким чином процеси можуть призводити до безпідставних обвинувачень, тривалих судових баталій, немотивованих стресових ситуацій, втрати матеріальних ресурсів. Не кажучи вже про те, що за кошти платників податків, посадові особи змушені займатися імітацією бурної, але суспільно марної діяльності, маючи змогу, до речі, прикривати депутатськими зверненнями і особисту зацікавленність в тому чи іншому випадку. Цікаво, що маючи право, таким чином, вимагати від компетентних органів вчиняти «певні дії», депутат може абсолютно не перейматися об`єктивністю чи правдивістю фактів, викладених в зверненні. Законодавчо не прописано жодної норми, яка б вимагала від депутатів попередньо перевіряти ретрансльовану ними до відповідних установ інформацію.
І, представник депутатки Олександри Кужель в Шевченківському суді Ольга Жерегіна, має стовідсоткову рацію, коли зауважує на цій обставині.
Саме тому, можливо, Олександра Володимирівна (Кужель) й демонструє певну вибірковість, коли ось ці свої депутатські звернення на власній сторінці в Facebook всіляко пропагує,
а ось ці – скромно залишає поза громадською увагою. Втім, як і відповіді на них адресатів.
Наявність такої закуліси мимоволі наштовхує жартівливо виголосити: «Совпадєніє?.. Нє думаю!» Я б радив Олександрі Кужель та іншим її колегам по парламенту брати приклад в цьому сенсі з депутата Сергія Лещенка, який виважено та послідовно звітує на інтернет сторінках про результати своїх позапарламентських розслідувань, намагаючись при цьому, викладати якомога більше документованих фактів. Зрозуміло, що така різниця в підходах справа виключно особистого сумління народних обранців. На жаль, з приводу унормування та звітності щодо депутатських звернень не в далося більш детально поспілкуватися в той день з депутатом Світланою Заліщук, яка презентувала законопроект №1591 з парламентської трибуни. Представниця фракцї Блоку Петра Порошенка поспішала на засідання комітету, проте в короткій розмові пообіцяла, що додатково вивчить нюанси в цьому питанні і, в перспективі, це може стати приводом для додаткових поправок в законопроекті. Як би там не було, на останок можна впевнено зазначити наступне. Звичайно, народний депутат як громадянин, має право звертатися до будь-якої установи, якщо вважає за потрібне. Проте, на відміну від того ж громадянина, він має дещо інші права, можливості впливу та привілеї. А, отже, і відповідальність його має бути дещо інша. Оскільки, на сьогоднішній день парламентар несе переважно політичну та моральну відповідальність, то максимальна звітність про ВСІ його діяння є питанням ключовим. А тому й Депутатські Звернення, як і Депутатські Запити мають бути не тільки таким собі вільним малярством, а зрозумілою та прозорою парламентською практикою. Публічна звітність в цьому сенсі зможе розповісти нам багато більше про щирість намірів народного обранця, а ніж парламентська трибуна чи недорікуваті ток-шоу.
Залишити відповідь