Банкрутство МАФІ: хто “нагрів на цьому кишені”?
Так часто ми чуємо в новинах, як десь на хабарі спіймали міліціонера, десь в корупції звинуватили директора дитячого садка. Але, випадків, коли за корупційні схеми було покарано якогось чиновника чи відомого діяча зовсім мало. Складається враження, що чим вища в людини посада, тим менше шансів, що її покарають за якісь фінансові махінації. А тим часом через таких “діячів” банкрутують установи і навчальні заклади. Не стала винятком і Міжнародна академія фінансів і інвестицій при Торгово-промисловій палаті України.
Ректорство чи “сімейний бізнес”?
Академія була створена за рішенням Президії ТПП ще в 2006 році. І все як за законом жанру: успішний старт, великі надії. За час свого існування вона випустила понад 42 тис. спеціалістів та встигла завоювати непоганий авторитет. Важко і подумати, що такий перспективний та процвітаючий заклад сьогодні знаходиться на межі банкрутства. Але, якщо розібратися в діяльності його керівництва, все стає зрозуміло.
Ігор та Олена Подолєви ділили ректорство в академії з самого моменту її створення. Про нецільові витрати стало відомо в ході аудиторської перевірки, яку організувала сама ТПП. З’ясувалося, що лише в період з 2010-2013 рр. академія не дорахувалась близько 2,5 млн грн.
Та ми вже напевно звикли, що якщо десь говориться про хабарі або корупцію, то суми вимірюються вже не сотнями, а мільйонами. В звичку ввійшло і те, що з виду поважні люди, які займають відповідальні посади, насправді тільки збагачуються за чужий рахунок. Звідки взялася така велика сума можна тільки здогадуватись. Подружжя Подолєвих витрачало кошти академії на сумнівні закордонні вояжі, інформаційні послуги та на підвищення своїх зарплат. Чому сумнівні? Тому що це навіть не було належним чином задокументовано. Більше того, гроші за навчання в академії інколи бралися готівкою. Звичайно, що в такому випадку вони ніяк не оподатковувалися. Тому скільки на цьому можна було заробити, можемо тільки здогадуватись.
З цього приводу на сьогоднішній день відкрито кримінальне провадження та триває досудове слідство, на об’єктивність якого сподіваються його заявники. Однак все ж таки хвилює питання: як можна стільки часу приховувати ці факти? Виявляється, можна, якщо в тебе є гарні зв’язки. Якраз тут час згадати про ректора Торгово-економічного університету Анатолія Антоновича Мазаракі.
Слід сказати, що Мазаракі особа відома, останнім часом він аж занадто взявся критикувати та звинувачувати у всіх видимих і невидимих гріхах нинішнє керівництво ТПП. При тому що, будучи Головою ревізійної комісії ТПП неодноразово затверджував звіти про її господарську та фінансову діяльність. А тут раптом почав голосно заявляти про її фінансові злочини. Звідки і чому так раптово в нього відбулось загострення відчуття справедливості невідомо. Так само невідомо, чому стверджуючи про неіснуючі злочини одних, він зовсім не бачить очевидних злочинів інших.
Відстоюючи позицію Подолєвих він навіть написав листа до керівництва ТПП, в якому дуже обурювався тим, що аудиторська перевірка проводилась без його участі. Мазаракі стверджував, що так як він не був присутній при перевірці, то не можна однозначно сказати винні Подолєви чи ні. Потім він попросив трохи часу, щоб скласти звіт про фінансову та господарську діяльність МАФІ, а далі просто почав тягнути час. Складається враження, що пан Мазаракі був особисто зацікавлений в тому, щоб ця справа затягнулася, що може бути пов’язано з відомою його дружбою з сім’єю Подолєвих.
“А царь-то ненастоящий!”
До того ж, ознайомившись із ліцензійними справами МАФІ при видачі ліцензій, виявилося що академія з легкої руки Подолєвих не зовсім чесно отримала ліцензію. Справа в тому, що обов’язковим пунктом при оформленні документів для отримання ліцензії є наявність документу, що посвідчує право власності на приміщення або договір оренди. Ні того, ні іншого у Подолєвих не було. Замість цього свідомо надавалися свідоцтва про право власності на приміщення ТПП України.
Як подружжю Подолєвих вдалося переконати комісію надати їм ліцензію напевно знає той же їхній друг Мазаракі. Адже з 2008 року він входив до складу акредитаційної комісії та постійно був присутній при видачі ліцензій. Як Голова ревізійної комісії ТПП України він не міг не знати, що у МАФІ немає власного приміщення. Тож, що спонукало його переконати своїх колег в протилежному і сприяти Подолєвим у видання ліцензії залишається таємницею.
Після того, як почали виникати питання про гроші МАФІ, ліцензію та відсутність власного приміщення, в справу втрутилась податкова інспекція. Але якимось дивним чином вона не побачила привласнення і розтрату грошей Подолєвими. Далі відбувся адміністративний суд, на якому пан Мазаракі вперто стверджував, що приміщення у МАФІ було, а потім його не стало. Більше того, він висунув таке твердження, що якщо хтось користувався приміщенням з вашої згоди, значить це уже не ваше приміщення, а того хто їм користувався. Як доктор економічних наук, професор, академік та автор понад 300 наукових праць пан Мазаракі напевно і сам розуміє, що логіки в його словах мало. Але все-одно продовжує вперто вигороджувати подружжя Подолєвих. Можливо, тому що механізм вже запущений і вертати назад вже запізно?
“Голубі крадії” сучасності
Найбільше в цій історії засмучує той факт, що такі впливові та поважні люди здатні на такі вчинки. Люди, які займають відповідальні посади та представляють інтереси країни. У Ільфа і Петрова в їх безсмертних “Дванадцяти стільцях” є цікавий персонаж “Голубой воришка Альхен”, який постійно крав і червонів. Якщо інтерпретувати цей персонаж в сучасність, то можна в цій ролі уявити більшість сьогоднішніх можновладців. З яких причин в нашій державі так легко “нагріти кишені” та залишитися не покараними – невідомо. Можливо тому що винних карають рідко і показових справ по викриттю корупційних схем мало.
Тим часом “голубі крадії” продовжують займати високі посади, та разом з тим поповнювати свої кишені. От в Китаї, наприклад, привласнив державні кошти – розстріляли. Лише З 2000 по 2010 рік в Китаї було розстріляно за корупцію близько 10 тис. чиновників. І крадуть менше, бо бояться. Можливо, якби в нашій країні покарання за подібні вчинки були жорсткішими, то таким як ректор Мазаракі та його друзям довелося б добре подумати, перед тим як починати свої “закулісні ігри”. А поки що, як казав Леонід Кравчук “що маємо то маємо”. Місто спить, а кожен “голубий крадій” продовжує червоніти і красти, при цьому керуючи, керуючи, керуючи…
Залишити відповідь