Продам батьківство, не дорого! Суддя Законолюб. Тел. 50 000
Впродовж деякого часу ми багато писали про справу Ніколаєвої Л.А. і Свірського В.С., оскільки останній подав до Печерського суду м. Києва позовну заяву про визнання його батьком дитини Ніколаєвої Л.А.
Спочатку одразу застережемо: у Свірського, як і у його офіційного батька, багато доказів, що саме вони батьки Матвія. Свірський накивав п’ятами задовго до вагітності Ніколаєвої, а тому вона вважає, що він не може бути біологічним батьком апріорі. Отже, подальший сюжет не доводить і не спростовує хто є батьком дитини, а лише констатує факти суддівського свавілля. Справа була б звичайна для суду і не потребувала такої уваги громадськості і ЗМІ, якщо б не стільки “але”…
По-перше, у дитини Ніколаєвої Л.А. – Матвія, вже був інший офіційний батько на момент подання позову. По-друге – суддя Печерського суду м. Києва Волкова С.Я. розглядала справу з такими грубими порушеннями процесуального закону, що навіть у сторонніх осіб, не адвокатів, складалося чітке розуміння, хто виграє цю справу.
Так воно і сталося. Рішенням суду було визнано, що Свірський В.С. – батько Матвія, а також змінено прізвище дитини з “Ніколаєв” на “Свірський”. А якщо, по-третє, додати, що Свірський В.С. освідчувався протягом десяти років Ніколаєвій Л.А. три рази (!!!), домагався її згоди на одруження, а потім цинічно зникав…. А ще додати, що Свірський В.С. останній раз освідчився у 2012 році, але отримав гарбуза з поясненнями, що Ніколаєва має щасливу родину, а Матвій – батька і спокій. Після чого, Свірський В.С. заявив, що відбере у Ніколаєвої Л.А. дитину, якщо та з ним не одружиться! І що в нього є потрібні зв’язки і гроші …. То ж стало дуже цікаво, а чи дійсно в нашій країні можна продати і купити батьківство?
Уявіть собі: живе одинока мати з дитиною напівсиротою, оскільки біологічний батько виявився чи то безвідповідальним, і втік, чи то наркоманом, чи то злочинцем і сидить за ґратами. При чому, батько так швидко накивав п’ятами, що у свідоцтві про народження дитини він не записаний. Життя триває, і от жінці пощастило – знайшовся гарний та відповідальний чоловік в її житті, якій не тільки одружився і піклується про неї, але й дитині дав щасливі роки життя у повній родині, де є мати і батько.
Звісно, що вони разом пішли до РАГСу і виправили помилку життя – записали батьком того, хто насправді цього заслуговує. І от пройшло десять років, і тут з’являється “батько” – чи то з лікарні виписали, чи то строк відмотав. Приходить і каже: “дай мені грошей, чи кинь свого чоловіка і виходь за мене, а якщо ні – заберу дитину і навчу її колотися і сусідів грабувати!” Мати в шоці, і сподівається, що такого не станеться, бо закон такого не дозволить. Воно й насправді так було, поки невідомий нікому “недоалігарх” Свірський В.С. не знайшов спільну мову з українськими суддям, які не гребують нічим.
Отже, повернемося до справи. Звісно, на рішення Печерського суду м. Києва Ніколаєвою Л.А. була подана апеляція, яка потрапила до Апеляційного суду м. Києва. Колегія суддів зрозуміла ситуацію і прийшла до висновку, що справа про батьківство вирішена правильно, а Свірський В. С. скоріш за все і справді біологічний батько дитини. Але пройшов строк позовної давності, а тому в позові Свірського В.С. – відмовити. Ніколаєва зітхнула з полегшенням, оскільки Свірський В.С. поводився дуже агресивно – вибивав їй двері, викрадав Матвія і таке інше. Отже, якщо він офіційно не батько, то й говорити нема про що, а міліція зупинить його зухвалі вчинки. Свірський В.С. подав касаційну скаргу, яка була залишена без розгляду, оскільки була неправильно складена і не містила обов’язкових пунктів. Отже справі кінець… Але ж ні…
Ні для кого не секрет, що державні службовці сприймають свої повноваження як товар і торгують ними направо і наліво, поки нова люстрація не змете їх на звалище історії. Отже, тут таким торговцем виявися в.о. начальника Головного управління юстиції міста Києва Бєлов А. Г. і заступником начальника управління-начальника відділу Печерського РАГСу Дашутіної Р.В. За їх поясненнями випливало, що Свірський В.С. звернувся до них із скаргою на те, що вони не захищають право Матвія знати і мати офіційно біологічного батька у свідоцтві про народження. Начальник РАГСу поставилася до Свірського В.С. як до рідного і подала касаційну скаргу, оскільки була притягнута до справи як третя сторона.
Таке право у РАГСу дійсно було і скористатися ним вона могла, якщо б не певні нюанси. По-перше, жодних прав РАГСу порушено не було, а тому “поновлення історичної справедливості” не є їх завданням і обов’язком. По-друге, такі касації подаються лише з дозволу міського управління юстиції, а цього дотримано не було. І по-третє, начальниця “прокололося”, бо сплатила держмито раніше на один день, ніж Свірський В.С. до неї звернувся.
Отже, журналісти склали таку картину: Свірський чи люди від нього, “умовили” начальника Печерського РАГСу подати касацію. Вона отримала “не офіційну” згоду керівництва і… подала касацію. Потім зрозуміла про наслідки і попросила Свірського подати хоч скаргу, бо постає питання: чому вона захищає його права? Благодійник Дашутіної подав скаргу, а от з датою не склалося, помилочка вийшла. Отже Дашутіна і Бєлов трохи заробили (чи грошей, чи то бонусів), та й собі, і людям допомогли. А дитина, її батьки? Та хіба це перешкода? У них, напевно, свої є голодні…
Годі й казати, що касацію РАГСу блискавично приймає ВССУ до розгляду і одразу призначає дату розгляду і дуже швидко. На думку адвокатів і юристів, до яких зверталися журналісти, це означає єдине – справу вже чекали і вона потрапила до тієї судді, яка була потрібна Свірському. Знайомтеся – суддя Мазур Л.М. Вона виявила велику спритність, а тому адвокати Ніколаєвої Л.А. у терміновому порядку готувалися до свята правосуддя (судового засідання).
Але тут треба додати, що справу у ВССУ розглядає не одна суддя, а п’ять, і напевно, в цьому є сенс, оскільки, домовитися зі всією п’ятіркою складніше, ніж з одним чи трьома, як в апеляційній інстанції. Таким чином, коли судді почули емоційну і обґрунтовану промову адвокатів Ніколаєвої Л.А., вони були в шоці і, напевно, у нарадчій кімнаті заявили спритній колезі, що на таке піти вони не можуть і рішення про задоволення позову Свірського В.С. не підпишуть, і дитину Ніколаєвої Свірському не продадуть.
Це стало зрозумілим, оскільки після закінчення розгляду справи, судді знову відновили розгляд і швидко його перенесли на невизначений строк. Таке в ВССУ майже ніколи не трапляється, та й підстав для цього не було.
Тепер трохи теорії. Справа в тому, що Сімейний кодекс України має різні шляхи реалізації прав громадян в залежності від життєвої ситуації. Наприклад, якщо жінка була в не шлюбі, а батько з тих, чи інших причин, не подав заяву про своє батьківство до РАГСу, то жінка самостійно, відповідно до ст. 135 СК, записує у графі про батьківство будь-яке ім’я та по-батькові яке заманеться, а прізвище такого “батька” завжди має бути таким, як у матері.
Саме тому, під час народження Матвія, його батьком був записаний Ніколаєв Віталій Станіславович, тобто прізвище матері, а інше – як вважає за потрібне мати. Коли у житті дитини з’явився новий батько, вони разом з мамою пішли до РАГСу і написали спільну заяву про батьківство, як то передбачає ст. 126 СК. З цього часу, офіційним батьком дитини став новий чоловік Ніколаєвої.
Але законодавець передбачив шляхи виправлень прізвища батька у свідоцтві про народження дитини, навіть якщо мати дитини цього не бажає. Для цього кандидат на батьківство має подати в суд позов про визнання чи оспорювання батьківства. Але є певні застереження. Для законодавця, накивавший п’ятами батько, може повернути своє право бути офіційним батьком лише у тому випадку, якщо у свідоцтві про народження дитини немає іншого офіційного батька.
Саме так і записано: “за відсутності заяв передбачених ст. 126 СК спори про батьківство вирішує суд”. І це зрозуміло, оскільки не кожний біологічний батько має право бути записаний у свідоцтві про народження дитини, а лише той, хто є офіційним чоловіком дружини, або той, хто може довести своє батьківство дитини, у якої у свідоцтві про народження написано неіснуючу взагалі людину.
Але якщо з батьком мати визначилася, і дитина та родина щаслива, боронь Боже, щось змінювати і давати права батька особі, яка із самого початку безвідповідально поставилася до своїх обов’язків і накивала п’ятами перед складнощами долі. Отже, законодавець читав Закон визначився – якщо батьком записано конкретну людину – спори зайві, і шкодять дитині. Для об’єктивності треба додати, що є таке поняття, як “презумпція батьківства”, яке означає, що дитина, народжена у офіційному шлюбі, завжди має батько і мати.
Але життя складне. Наприклад, пара не розлучилася офіційно, але разом не живуть. Дружина знайшла себі іншого, закохалася, народила дитину від коханого чоловіка, а в РАГСі кажуть: можемо записати батьком дитини лише вашого офіційного чоловіка! Для цього випадку закон, а саме, стаття 129 СК, надає справжньому батькові право звернутися до суду з позовом про оспорювання батьківства, але лише протягом року з часу, коли той став батьком.
Підсумовуючи, слід сказати, що позов Свірського В.С. взагалі не мав бути прийнятий до суду, оскільки ст. 128 СК прямо це забороняє. Суддя Волкова С.Я., щоб допомогти Свірському В.С., не помітила факту відсутності перебування Ніколаєвої Л.А. у офіційному шлюбі і вважала, що вона начебто одружена, і ця стаття підходить для вирішення спору.
Апеляційний суд м. Києва вирішив, що якщо Волкова С.Я. вважала, що ст. 129 СК підходить для цієї ситуації, то треба застосовувати строк давності передбачений цією статтею, а пройшло вже вісім років, замість року. Саме тому суд вирішив спор на користь Ніколаєвої. Касаційний суд зрозумів ситуацію, оскільки саме на це і вказував Свірський В.С. – Ніколаєва Л.А. не була одружена в момент народження, а тому ст. 129 СК застосувати не можна, але лише в частині строку давності, а в частині права подати позов – залишити.
Адвокати Ніколаєвої Л.А. наполягали – якщо суд вважає, що стаття 129 СК не підходить, то застосуйте 128 СК, тобто відмовте Свірському у позові з підстав неможливості його розгляду. Тобто, закривайте справу і все. Судді ж Мазур Л.М. було потрібне зовсім інше. А тому, взяли перерву в декілька місяців, впродовж яких Мазур Л.М. і, напевно, Свірський В.С. умовляли її колег.
Ось тут на сцену вийшов державний інститут ім. Корецького. Саме він отримав від Свірського завдання “допомогти” суддям знайти потрібне обґрунтування його правоти – “Закон як дишло, куди повернув, туди й вийшло!” Отже, найкращі розуми державного інституту стали розробляти схему знищення українських сімей, де батьком дитини є не біологічний батько. Справа не благородна, але прибуткова, а як бідкаються державні науковці ми з Вами знаємо – на 1400 гривень живуть, авто заправляють, домівки будують, гарно вдягаються і жеруть. Такі всі тощі!
Отже, через кілька тижнів ці науковці придумали таке: Сімейний кодекс не містить чітких вказівок з приводу ситуації Ніколаєвої і Свірського, оскільки випадок, коли два чоловіки, які офіційно не одружені з мамою, претендують на батьківство.
А тому треба застосовувати право по аналогії, тобто так, як це передбачено кодексом в інших випадках, наприклад в 129 СК. При чому право подавати позов треба залишити, а умови позовної давності в один рік, – це не аналогічно, а тому не застосовувати.
І хоча такий висновок державних мужів конторки ім. Корецького був хибним зверху до низу, бо нема в нашому спорі двох самців, що претендують на батьківство, а є офіційний батько і претендент, але хіба не можна суддям і науковцям це “не побачити”?
Впродовж двох місяців судді ВССУ “умовилися” на таке. Рішення апеляційного суду скасувати, а справу направити туди ж на новий розгляд. При чому, написали у рішенні чітко – Ніколаєва була не в шлюбі, а значить 129 СК застосовувати не можна, в тому числі, для визначення строку позовної давності. На жаль, у суддів не вистачило мужності відмовитися від запропонованого і закрити цю справу, чим позбавити Свірського можливості тероризувати родину Ніколаєвої. На жаль… Але цього не замовляли впливові замовники. Якби Володимир Корецький знав як і для чого будуть продавати його ім’я видатного юриста послідовники!
Справа знову опинилася в апеляційному суді. Ось тут вже суддя Рейнарт вхопила вдачу і гарного клієнта за хвіст! На відміну від попередників, вона не стала вдаватися до моральних аспектів справи, не стала дослухатися до благань Ніколаєвої і … застосувала ст. 129 СК до вирішення спору, але лише в першій частині, що стосується права подати позов, не зважаючи на заборону записану у ст. 128 СК, а от строк позовної давності – це зайве, право оспорювати батьківство у Свірського на її думку пожиттеве.
Отже “скринька пандори” відкрилася. Тепер кожен, хто вважає себе батьком, може насильно усиновити будь-яку дитину з будь-якою ціллю. І байдуже, що кілька десятків років, дитина вважала батьком іншого, того, хто був постійно поруч, виховував і допомагав у житті. Байдуже, бо такий батько – ніхто, а от “відкинувшийся” батько-наркоман – це справжній отець, він може не дозволити матері поїхати разом з дитиною на відпочинок за кордон, кожного дня розповідати їй як жити і що роботи, забирати дитину до себе і вчити її злочинним ремеслам, врешті, вивезти і продати дитину на органи! Будь-що може біологічний батько, якщо в нього є гроші, вплив і досвід спілкування з українськими суддями. Вони все принесуть йому на “блюдечці з блакитною стрічкою”. Вітаємо матусь, яким все ж таки пощастило у житті, це везіння закінчилося! Вітаємо татусів, які прийняли не своїх дітей, як рідних, ви вже ніхто у житті ваших дітей, домовлятися про всі важливі справи у житті дитини треба з іншими!
Вітаємо всіх суддів України із ще одним кроком деградації і смердючого розкладання!
Залишити відповідь