Зарплатний мінімалізм: чому українці приречені на бідність

Нещодавно на одному з новиннєвих інтернет-порталів з’явилася інформація про те, що американці, натхненні рішенням низки потужних корпорацій підвищити заробітну платню своїм співробітникам до 16,5 доларів за годину, висунули на федеральному рівні аналогічну вимогу: підвищити мінімальну заробітну плату хоча б до 15 доларів за годину. При цьому про середню заробітну плату в розмірі 25 доларів за годину, мова, звісно, не йшла

Хоча саме ці 25 доларів за годину дозволяють сьогодні пересічному американцю не лише мати власне якісне житло, достойний автомобіль, утримувати родину й сплачувати щомісячні рахунки, а й робити певні заощадження, навіть попри те, що він змушений віддавати державі близько третини свого доходу на різноманітні податки та страховки.

Середня щомісячна заробітна плата українця 4500 грн навряд чи може конкурувати навіть з тією «мінімалкою», яку сьогодні вимагають для себе американці. І тут мимоволі спадає на думку фраза старого анекдоту: «Куме, чому ми бідні? …»

За минулий рік (відповідно до оприлюднених статистичних даних) номінальні доходи українців збільшились майже на 15%, однак з урахуванням подорожчання продуктів харчування та підвищення вартості комунальних послуг вони фактично знизились майже на 22%. А якщо зважити, що торік інфляція перевершила 40%, виходить, що реальні доходи наших громадян зменшились майже на 50%.

Чи не тому результати опитування Міжнародного кадрового порталу hh.ua показали такі результати: у нинішньому році, як і торік, більшість офісних працівників не вважають свою заробітну плату достойною, троє з п‘яти готові виїхати в іншу країну у пошуках більш високої оплати праці, багато хто готовий працювати понад норму й без вихідних, терпіти труднощі та займатись справою, яка не подобається, лише задля того, аби забезпечити собі та своїй родині більш-менш достойне життя.

Мінсоцполітики: здогадайтеся самі…

Сьогодні, говорячи про необхідність здійснення широкомасштабних перетворень в Україні, уряд обіцяє проведення реформ, зокрема й на ринку праці.

Я вважаю, що праця українців є недооціненою, — зазначив на одному із засідань Кабміну Прем‘єр-міністр України Володимир Гройсман.

Реформа заробітної плати має стати одним з головних пріоритетів, і боротися треба не за те, щоб менше витрачати на соціальні стандарти, а щоб більше заробляти.

До обговорення цього питання долучився й Міністр соціальної політики пан Рева, повідомивши про те, що наразі уряд готує цілий пакет законопроектів з реформування системи оплати праці. У вересні ці законопроекти разом з проектом Держбюджету на 2017 рік мають бути подані на розгляд до Верховної Ради.

Їхній зміст полягатиме в тому, що передусім має бути підвищена мінімальна зарплата та здійснена детінізація фонду зарплатні. Які ж конкретні кроки будуть закладені до програми реформування вітчизняного ринку праці, від яких чинників залежить її реалізація, що стоїть на заваді, що вже зроблено?

Аби почути відповіді на ці та інші запитання, як то кажуть, з перших вуст, редакція Checkpoint адресувала їх профільному відомству — Міністерству соціальної політики України. Натомість у відповідь була отримана лише коротенька довідка, надана Департаментом заробітної плати Мінсоцполітики про те, яким чином змінилась заробітна плата держслужбовців, починаючи з 1 травня 2016.

Навряд чи ця інформація зацікавить більшість пересічних українців, проте для «загального розвитку» тепер будемо знати, що, починаючи з 1 травня 2016 року, запроваджено нові умови оплати праці державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу».

Заробітна плата держслужбовців складається з обов’язкових виплат: посадового окладу (його розмір становить від 1723 до 12061 грн), надбавки за вислугу років (встановлюється на рівні 3% посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу) та надбавки за ранг державного службовця.

Що ж стосується майбутнього українців, їхньої можливості (чи неможливості) за свою працю отримувати достойну платню й жити так, як живуть громадяни розвинених країн, то тут, вочевидь, кожен має додуматись сам… А в якості орієнтиру — скористатись даними Офіційного бюро статистики Євросоюзу (Eurostat), які свідчать про те, що середня погодинна оплата європейця сьогодні становить близько 20 євро.

Тому й не дивно, чому Україна нині потерпає від масового, тотального відпливу за кордон робочої сили, у тому числі й представників інтелектуальних професій. Там наші співвітчизники готові братись за будь-яку, навіть важку роботу, бо на відміну від України, там вони зможуть заробити набагато більше.

Від промисловості — до сільського господарства

Чому ж так відбувається? Є причини, про які представники влади на всіх рівнях говорять голосно й відкрито. Але є й те, про що чиновники воліють мовчати. В одному із своїх інтерв‘ю колишній Міністр економіки, фінансовий аналітик Віктор Суслов зазначив, що Україна за період своєї незалежності статус промислової держави, на жаль, втратила. Тепер вона може позиціонувати себе лише як аграрна держава, причому — за наявності необхідного обсягу інвестицій.

У 1990 році Україна входила до десятки найрозвиненіших промислових країн світу, — підкреслив експерт.

З часом промисловий потенціал було зруйновано, багато підприємств призупинили свою роботу. Зараз я думаю: те, що втрачено, повернути вже неможливо. Втрачено унікальну космічну галузь. Державне підприємство «Виробниче об’єднання Південний машинобудівний завод ім. О. М. Макарова» («Південмаш») вважалось найпотужнішим ракетобудівним підприємством, і ми могли б бути лідером у цій галузі. Зараз для України визначили перспективу — нас бачать аграрною наддержавою. Справді, в аграрну галузь наразі надходять інвестиції. Промисловою державою Україна вже ніколи не стане, аграрною — так. Майбутнє України — це аграрна держава, — впевнений заслужений економіст України

З одного боку, з цим важко не погодитись. За інформацією Міністерства аграрної політики, Україна цьогоріч встановила новий рекорд з експорту зернових, який перевершив попередній показник на 4 610 000 тонн. За 2015/2016 маркетинговий рік загальний обсяг експорту склав 39 415 000 тонн. Багато іноземних експертів уже сьогодні називають Україну майбутньою світовою житницею. Так, Кристофер Дембік, глава відділення макроекономічного аналізу Saxo Bank, впевнений, що з огляду на структуру економіки України та її торговий баланс справжнім економічним порятунком для нашої держави може стати сільське господарство. Попри те, що з моменту здобуття Україною незалежності у 1991 році частка аграрного сектору економіки у складі ВВП значно знизилася, вона все ще становить близько 8%, а зайнятість активного населення в цьому секторі перевершує 15%.

Потенційна прибутковість інвестицій у сільськогосподарському секторі досить позитивна, — констатує експерт.

Останніми роками в Україні триває значне зростання експорту продукції сільського господарства. Якщо уряд країни продовжить свою політику підтримки сільськогосподарської галузі, то в найближчі п’ять років обсяг її продукції може збільшитися у чотири рази. Україна може і не стати членом ЄС, але вона зможе досить швидко здобути статус світової житниці, конкуруючи безпосередньо із США

Аналітики вважають: аби через катастрофічне падіння промислового виробництва знайти порятунок у сільському господарстві й спробувати стати справжньою світовою житницею та конкурувати на світовому ринку, нашій державі необхідно зробити як мінімум одну дуже важливу річ — підвищити продуктивність праці, яка наразі у кілька разів нижча за середньоєвропейську.

А підвищення продуктивності праці (звідси — й рівень зростання зарплат) можливе лише за умови запровадження новітніх технологій, модернізації виробництва, які вже самі по собі передбачають вивільнення величезної кількості зайнятого населення й зростання рівня безробіття.

Як відомо, продуктивність праці, як така, має сенс, коли існують ринки збуту, здатні забезпечувати зростання виробництва. Україна ж зі своїми мізерними зарплатами та розваленою економікою опинилась, по суті, у безвихідному становищі: низька платоспроможність населення стримує розвиток внутрішнього ринку, а звідси — й розвиток економіки в цілому. А для підвищення рівня зарплат потрібен розвиток економіки. Коло замкнулось.

Перспектива — знаннєва економіка

Чи є вихід із даної ситуації? Чого чекати українцям і чи зможуть вони нарешті отримати достойний, європейський рівень оплати праці?

Український ринок праці неможливо реформувати без реформування в нашій державі загальної економічної моделі, — впевнена Людмила Шангіна, директор соціальних програм Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова.

Упродовж останніх 25-ти років у нас створювалась економічна модель, яка орієнтована на експорт й повністю деіндустріалізована. І вона працює на так званому третьому та четвертому технологічних укладах (чорна металургія, видобуток вугілля тощо).

Ця модель не передбачає активного розвитку внутрішнього ринку (бо експортоорієнтована) і не потребує висококваліфікованої, добре оплачуваної праці. Відтак, скільки б урядовці не говорили про усілякі реформи, але якщо існуюча нині економічна модель залишиться, ми тільки й робитимемо, що пишатимемось тим, яка у нас дешева робоча сила, і саме тому до нас приходять інвестори. Якщо Україна прагне взяти інноваційний напрям розвитку економіки, то варто подумати про підготовку висококваліфікованих фахівців, зацікавлених працювати тут, в Україні. За нинішньої ж економічної моделі (повторюсь) будь-які заяви уряду про здійснення реформ — це нічим не обґрунтовані порожні гасла. Іноземні нам дивуються: якщо у вас дві третини родин не в змозі заплатити за житлово-комунальні послуги й отримують субсидію, значить у вашій країні щось не так: або при владі перебувають непрофесіонали, або ці люди працюють на свої власні інтереси та інтереси своїх клієнтів

На думку експерта, основу розвиненої економіки мають становити не станок, не шахта, не природні надра та ресурси, а людський капітал. Лише за таких умов праця коштуватиме стільки, скільки має коштувати. Саме знаннєва економіка має за основний фактор людський капітал. І саме за її наявності та розвитку в собівартості продукту частка заробітної плати становить до 65%.

Реформи мають здійснюватись системно, із стратегічним підходом, особливо, коли йдеться про соціальну політику, — продовжує пані Людмила.

Наприклад, не можна реформувати освіту, не маючи ринку праці. Ми проводили дослідження, у якому взяла участь група людей середнього класу. Одним із запитань було чи хочуть вони забезпечити своїм дітям вищу освіту і які професії вони їм рекомендують. Більшість опитуваних рекомендували професії економіста і юриста. Який з цього можна зробити висновок? Люди орієнтуються на вчорашній день і не знають, що сьогодні має місце «перевиробництво» цих фахівців. Робочих місць для них немає. А ще це говорить про те, що українці не бачать перспектив на ринку праці, бо не знають яким чином і в якому напрямі розвиватиметься вітчизняна економіка. Що ми знаємо окрім того, що йдемо до Європи і за квотами постачаємо до неї зерно, олію, мед і т.д.?

Із країн постсоціалістичного табору Україна стартувала на шляху трансформування з найкращим потенціалом. У нас було все для того, аби стати потужною державою з розвиненою інноваційною економікою. Нинішня ж Україна не в змозі повернутися до ВВП 1991 року. Чи зможе наша держава відновити до минулого рівня потужне літакобудування, ракетобудування, забезпечити розвиток нанотехнологій, здатних підтримувати достойний рівень оплати праці? Безумовно, «світ голодних та рабів» навряд чи можна назвати стабільним, проте й втихомирити голодних набагато простіше, ніж ситих та впевнених у собі: кинь їм окраєць хліба — і вони замовкнуть. Чи не тому деякі уряди зацікавлені в зубожінні та отупінні населення, адже керувати таким електоратом надзвичайно легко.

Алла Малієнко