Закон проти людей: чому айтішники беззахисні в Україні

Із розвитком IT-технологій зростає й кількість крадіжок результатів праці самих програмістів. Як їм захистити свої розробки? На чиєму боці закон та чому в Україні «шкідливо» працювати в IT? Про це — розмова з фахівцем із IT-права, юристом ЮК “Центр Конфліктології і Права” Валентином Рижаком.

Так склалося, що ринок інформаційних технологій в Україні ніколи не викликав значного інтересу в держави, зокрема на стосунок окремих норм закону, які б гарантували якісний захист комп`ютерних програм, алгоритмів, кодів тощо. Та й юристи не надто дивилися в цей бік. Натомість сьогодні світ зосередив свою увагу саме на українських фахівцях з IT та їхніх здобутках у програмуванні. Ця неабияка увага спричинена не тільки надміром кібератак хакерів з України, а й унікальністю та рівнем підготовки фахівців — українські програмісти успішно конкурують на міжнародному ринку, а останнім часом навіть випереджають іноземців.

Інтенсивний “витік” молодих програмістів за кордон зумовлений багатьма чинниками. Але з-поміж матеріально привабливіших грошових нагород в іноземних країнах, стрімкого кар`єрного зростання та затребуваності поза межами України надто яскраво виділяється неспроможність українського закону стати на бік досвідчених та перспективних фахівців в галузі інформаційних технологій.

— Валентине, а чи можна вважати, що IT-фахівці не надто зацікавлені в тому, аби убезпечити свою працю від крадіжок та плагіату? Що саме заважало та заважає зараз програмістам і юристам співпрацювати?

IT-спільнота тільки-но доходить того, аби комплексно підійти до юридичних складових своєї праці та бізнесу. Сучасні IT-компанії дуже відповідально ставляться до своїх розробок, тож усе частіше звертаються до фахових юристів по допомогу вже на старті діяльності. Адже наразі для них мова йде вже не про якусь окрему одиницю інтелектуальної власності, а про значно більший масштаб — подекуди про експортні стосунки та розробки світового рівня.

Зовсім нещодавно айтішники сприймали юристів як діл-брейкерів (deal breaker — той, хто перешкоджає вирішенню угоди, справи, ситуації — Ред.). Вони вважали, що правники лише ускладнюють проблеми, замість того, аби їх вирішувати. Але сьогодні юристи стали своєрідними радниками, захисниками IT-бізнесу.

Через брак узгодженості між законодавчими актами та колізії в них виникала плутанина в судовому процесі. На жаль, хоча ситуація й зрушила з «мертвої точки», сьогодні прогалини в українському законі все ще ускладнюють захист права інтелектуальної власності в галузі IT.

— У чому саме криється плутанина та проблеми в трактуванні закону?

Справа в тому, що в Україні, як і в безлічі інших країн, комп’ютерна програма визнається об’єктом авторського права і захищається вона як літературний твір. Тобто авторське право на комп’ютерну програму виникає на момент її створення і його (права — Ред.) реєстрація не вимагається, проте вона можлива за бажанням автора.

Як можна було впевнитися на практиці, останніми роками в такому способі захисту більше недоліків, аніж переваг. Зокрема, відповідно до ст. 8 ЗУ «Про авторські та суміжні права», правова охорона в такій формі поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, методи, процедури, процеси, системи чи способи. Отже, не змінюючи суті вже створеної програми, а змінивши лише її візуальну частину, можна отримати інший об’єкт авторського права. Це й є причиною багатьох злочинів у галузі IT.

До того ж в авторському праві відсутній контроль новизни та винахідницького рівня створюваних програм та алгоритмів. Це сприяє перенасиченню ринку програмного забезпечення плагіатом та неякісною продукцією.

Терміном дії авторського права є період всього життя автора та ще 70 років після його смерті, що є зовсім нераціональним для комп’ютерної програми, враховуючи темпи розвитку та змін в IT-індустрії.

— Якщо в Україні комп`ютерна програма прирівнюється до літературного твору, чи не є це основним протиріччям в законі?

Прирівнювання комп’ютерної програми до літературного твору, як на мене, є некоректним, оскільки ці об’єкти мають зовсім різне призначення і форму використання, адже сприйняття тексту програми здійснюється безпосередньо комп’ютером, а не людиною як мінімум. Такий дуалізм понять ускладнює процес захисту взагалі.

На мою думку, виходячи з природи походження програмного забезпечення, – це, передусім, технічний засіб, що відноситься до продуктів технічної творчості. А отже, має особливості й властивості технічних засобів, що підпадає під патентний захист, що, своєю чергою, і вказує на можливість і необхідність захисту програмного забезпечення шляхом патентування.

В такому випадку охоронятиметься не сам код програми, а алгоритм, тобто принципи і методи вирішення конкретних завдань, для чого й було створено комп’ютерну програму.

В ЗУ «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» комп’ютерні програми і алгоритми, на яких вони базуються, були виключені з числа об’єктів, яким не надається патентна охорона. А отже, тепер у законодавстві немає підстав для відмови в патентній охороні новим процесам чи алгоритмам, застосованим у вашій програмі.

— То краще патентувати? З якими проблемами можуть зіштовхнутись розробники при реєстрації патенту?

Патентна охорона також має свої недоліки, зокрема – вартість отримання патенту, особливо, якщо вам необхідно запатентувати вашу програму не тільки в Україні. До того ж сама процедура патентування є досить складною та довготривалою.

— Отже, що робити програмістові з огляду на сучасний стан та можливості законодавства?

Аналізуючи обидва варіанти захисту комп’ютерних програм, можна сказати, що, передусім, треба виходити з призначення та специфіки комп’ютерної програми, яку ви плануєте захищати. Найкраще було б обрати саме подвійний захист: код програми захистити авторським правом, а от алгоритми, рішення та процеси — за допомогою патентування.

Однак практика застосування «гібридного» захисту в Україні не дуже розвинута і досить неоднозначна, адже алгоритм не будь-якої програми можна запатентувати.

Тут питання залишається на розсуд людини: чи зацікавлена вона в захисті плодів своєї праці, чи ні.

— Чи є надія на перегляд законодавства в Україні? Чи, можливо, справа не в ньому, а в його застосуванні?

Насправді, вітчизняне законодавство має все необхідне задля якісного захисту інтелектуальних доробків наших науковців. Так би мовити, беззахисними IT-працівників робить саме практичне застосування та недбале трактування законів. Хоча в Україні, як уже було зазначено, існує можливість патентування алгоритмів комп’ютерних програм, на мою думку, нам слід значно вдосконалити законодавство та підхід до захисту комп’ютерних програм задля створення найбільш сприятливого правового клімату як для приватних розробників, так і великих IT компаній.

Усі знають, що наша країна страждає від витоку інтелектуального потенціалу за кордон. Це неабияк стосується айтішників, тому що саме вони є представниками однієї з найзатребуваніших професій і в Україні, і в світі. На жаль для нас, іноземна правова база сьогодні пропонує якісніший та потужніший захист для програмістів, тож не дивно, що вони працюють деінде, а не на Батьківщині.

— На кого слід орієнтуватися в питаннях захисту IT-технологій? Чи існує сьогодні якась альтернатива у світі?

Вдалим прикладом є США: на відміну від багатьох країн світу комп’ютерні програми тут підлягають патентній охороні. Таку практику запровадили ще на початку 1960-х. Хоча це не стало причиною для нехтування іншими способами захисту, зокрема, окрім норм патентного права, активно застосовуються механізми авторського права та права про комерційну таємницю.

У Франції, встановивши охорону для комп’ютерних програм в межах авторського права, програму помістили до категорії промислових ремесел. Строк охорони на такий об’єкт інтелектуальної власності становить 25 років.

Німецькі суди дійшли висновку, що для задоволення програмою вимоги «оригінальності» автор повинен довести, що програма стала результатом творчої діяльності програміста.

В Японії комп’ютерні програми захищені як спеціальна категорія. Японське законодавство обмежує сферу дії авторського права щодо програм. Зокрема, мова, правила та алгоритми програми не підлягають охороні авторським правом, а захищаються окремо.

Але саме комплексний підхід і значна увага до цього питання зроблять Україну однією з провідних країн у галузі захисту інформаційних технологій.

Вочевидь, українським айтішникам не слід зволікати, адже нормативна законодавча база дає найнеобхідніше для захисту комп`ютерних програм. Не зважаючи на подекуди недбале дотримання букви закону, кожен має завчасно потурбуватися про захист результатів своєї праці ще до того, як виникне реальна загроза.