Чому поліція не має права перевіряти COVID-сертифікати

#вакцинація

У суспільстві триває дискусія, чи мають право правоохоронці вимагати у громадян COVID-сертифікати. Адвокат Марина Суткович проаналізувала законодавство і готова дати правову відповідь на це питання.

На сайті Національної поліції України міститься роз’яснення «Правові підстави здійснення карантинних перевірок працівниками поліції». Як йдеться у першому ж реченні, «право поліції проводити карантинні рейди та перевіряти цю категорію документів передбачене відповідною постановою Уряду та Законами України».

Далі Нацполіція уточняє, яку саме постанову та закони має на увазі. Йдеться про постанову Кабінету Міністрів №1236, Закони України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» та «Про Національну поліцію».

Як відомо, постанови КМУ та будь-які підзаконні нормативно-правові акти виконуються виключно, якщо вони прийняті відповідно до законів на їх виконання і не суперечать їм. Тому аналізуватимемо виключно закони, а не постанову уряду.

Закон «Про національну поліцію України»

Стосовно Закону України «Про національну поліцію» Нацполіція у своєму роз’ясненні згадує лише пункт статті 23, згідно з яким працівники поліції попереджають, виявляють і припиняють кримінальні й адміністративні правопорушення. Із усіх 35 пунктів функцій поліції, перерахованих у цій статті, взято один, найбільш загальний. При цьому у самій статті про перевірку медичних документів немає ні слова. Про те, що поліція бере участь у тих чи інших протиепідемічних заходах, згадок немає також.

Закон «Про національну поліцію» досить конкретно описує повноваження поліцейських, і до них не належить перевірка COVID-сертифікатів. Навіть документи, що посвідчують особу, поліцейські можуть вимагати лише у випадках, визначених статтею 32 цього закону:

1) якщо особа володіє зовнішніми ознаками, схожими на зовнішні ознаки особи, яка перебуває в розшуку, або безвісно зниклої особи;

2) якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення;

3) якщо особа перебуває на території чи об’єкті із спеціальним режимом або в місці здійснення спеціального поліцейського контролю;

4) якщо в особи є зброя, боєприпаси, наркотичні засоби та інші речі, обіг яких обмежений або заборонений, або для зберігання, використання чи перевезення яких потрібен дозвіл, якщо встановити такі права іншим чином неможливо;

5) якщо особа перебуває в місці вчинення правопорушення або дорожньо-транспортної пригоди, іншої надзвичайної події;

6) якщо зовнішні ознаки особи чи транспортного засобу або дії особи дають достатні підстави вважати, що особа причетна до вчинення правопорушення, транспортний засіб може бути знаряддям чи об’єктом вчинення правопорушення.

І найважливіше – статею 24 закону “Про Національну поліцію”, визначено, що виконання інших (додаткових) повноважень може бути покладено на поліцію виключно законом. Тобто постанова Кабміну є недостатньою підставою для того, щоб примусити поліцейських робити те, що не прописано в законі.

«Основи законодавства України про охорону здоров’я»

У своєму роз’ясненні Нацполіція посилається також на статтю 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я». Дослівно частина перша цієї статті звучить так: «Пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні».

Далі Національна поліція трактує цю статтю по-своєму: «Тобто медична таємниця містить звернення до лікаря чи діагноз, а в документах про вакцинацію цих жодних відомостей немає». Фактично Нацполіція ігнорує головне речення статті («Пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров’я») і коментує лише його другу частину, де перелічуються конкретні випадки. Але те, що вакцинації серед них немає, не означає, що вакцинація – це не відомість про стан здоров’я.

Хіба наявність щеплення не відноситься до стану здоров’я або ж не є медичною допомогою?

Відповідно до Наказу МОЗ від 26.09.2016 N 996 вакцинація (щеплення, активна/пасивна імунізація) – це створення штучного імунітету у людини до певних інфекційних хвороб шляхом введення вакцини чи імуноглобуліну. Тобто це певна медична процедура, яка проводиться медичним працівником після проведення відповідних обстежень організму з метою профілактики захворювання.

Визначення медичної допомоги наведене у ст. 3 Основ законодавства України про охорону здоров’я, відповідно до якої медична допомога – діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику та лікування у зв’язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв’язку з вагітністю та пологами.

Щеплення є видом медичної допомоги та відноситься до інформації про стан здоров’я.

Здоров’я (згідно з тією ж статею Закону)стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад. А стан здоров’я – загальний показник для хвороб (гострих і хронічних), розладів, пошкоджень або травм. Стан здоров’я також може охоплювати інші обставини, такі як вагітність, старіння, стрес, вроджена аномалія або генетична схильність.

Таким чином, така інформація про стан здоров’я як наявність добровільного щеплення є медичною таємницею. Таким роз’ясненням Нацполіція вводить громадян в оману.

Хто має право трактувати закони

Цікаво, що такими ж словами, як і Нацполіція, статтю 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» трактувало на своєму сайті і МОЗ.

Однак ні Нацполіція, ні МОЗ взагалі не мають права трактувати закони. Офіційне тлумачення законів здійснює Конституційний Суд, а також Верховний Суд здійснює тлумачення в процесі правозастосування (вирішуючи конкретну справу, де ця норма права застосовується).

Правова позиція останнього однозначна – будь-яка інформація про стан здоров’я є медичною таємницею.

У Постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 442/4791/17 Верховний суд тлумачачи, що таке медична таємниця, вказав, що під визначення медичної таємниці підпадають абсолютно всі аспекти, що стосуються здоров`я пацієнта.

Інформація про стан здоров’я також належить до конфіденційної інформації про особу відповідно до ст. 11 ЗУ «Про інформацію».

А відповідно до ст. 7 Закону України «Про захист персональних даних» до обробки персональних даних про здоров’я людини пред’являються особливі вимоги. Персональні дані такого характеру можуть бути предметом збору та обробки тільки в цілях охорони здоров’я, встановлення медичного діагнозу, для забезпечення лікування за умови, що такі дані обробляються медичним працівником або іншою особою закладу охорони здоров’я, на яких покладено обов’язки щодо забезпечення захисту персональних даних та на яких поширюється дія законодавства про лікарську таємницю.

Як відомо, ні Національна поліція, ні Державна служба з безпеки на транспорті, ні Держпродспоживслужба, ні органи місцевого самоврядування не є медичними працівниками. Відповідно вони не можуть вимагати від громадян пред’явлення даних про вакцинацію.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто дії поліцейських з перевірки медичних документів взагалі можуть кваліфікуватись як перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу.

Читайте також: Чи може бути обов’язковою вакцинація від COVID?

Автор:

Биография: Te te

Поділіться корисною інформацією з друзями:


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *