Вступаєте у спадок? Процедура, строки та основні помилки

#спадок

Набуття спадщини – процес із безліччю юридичних тонкощів. У цій статті ми зібрали основні помилки, яких допускають спадкоємці.

Передусім спадкоємці повинні знати, що вони можуть як вступити у спадщину, так і відмовитися від неї взагалі чи на користь третіх осіб. Або ж вони можуть взагалі не чинити жодних юридичних дій стосовно спадщини.

Якщо ж ви маєте намір вступити у спадщину, вам швидше за все потрібно подати заяву про набуття спадщини. Її можна подати будь-якому державному або приватному нотаріусу. Або ж якщо в місці відкриття спадщини немає нотаріальних контор, то в органи місцевого самоврядування. Місце відкриття спадщини – це останнє місце проживання спадкодавця. У разі, коли воно невідоме, місцем відкриття спадщини буде місце розташування нерухомого майна (або основної його частини) або ж місце розташування рухомого майна.

Таку заяву спадкоємець має подати особисто. Втім в деяких випадках не потрібно подавати заяву. Коли саме?

  • Якщо спадкоємці постійно проживали зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Адвокат АБ “Ципін і партнери” Тетяна Войнова

«Щоправда, слід враховувати, що відповідно до правової позиції Верховного Суду від 28 квітня 2021 року в справі № 204/2707/19 (провадження № 61-15380св20) державна реєстрація спадкоємця сама по собі не є беззаперечним доказом його постійного проживання на момент смерті спадкодавця за адресою реєстрації, – зазначає адвокат АБ «Ципін і партнери» Тетяна Войнова. – Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного».

  • Якщо спадкоємцями є малолітні, неповнолітні, недієздатні особи і особи з обмеженою дієздатністю.

Ці особи вважатимуться такими, що вступили в спадщину, якщо не заявлять про відмову від неї.

Строки набуття спадку

Дуже часто спадкоємці не вважають за потрібне переоформлювати на себе спадок, гадаючи, що самого факту заповіту достатньо, щоб вільно розпоряджатися майном. Однак це не так. Якщо не подати заяву про набуття спадщини в установлений законодавством строк, наслідком можуть бути безліч ускладнень, які іноді доводиться вирішувати і через суд.

Згідно із статтею 1270 Цивільного кодексу України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

«Якщо виникнення в особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття, – уточнює Тетяна Войнова. – Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців».

Відповідно до ч. 2 ст. 1120 Цивільного кодексу України моментом відкриття спадщини вважається дата смерті або рішення суду про оголошення спадкодавця померлим.

Якщо ж пропустити цей строк, спадок може перейти до держави. Відновити строки на набуття спадщини може суд. Або ж якщо ви пропустили строк, але нотаріус ще не видав свідоцтво про право на спадок, ви можете звернутися до інших спадкоємців і подати заяву про набуття спадку з їхньої письмової згоди.

«Відповідно до ч. 3 ст. 1272 ЦК за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини, – стверджує Тетяна Войнова. – Як вказує судова практика, поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини вважаються причини, пов’язані з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення дій для прийняття спадщини, а саме:

  • тривала хвороба спадкоємця;
  • перебування спадкоємця тривалий час за межами України

Важливо! Факт проживання позивача за межами України сам по собі не свідчить про наявність об’єктивних, непереборних перешкод для звернення із заявою про прийняття спадщини, оскільки перебування позивача поза межами України не позбавляло його можливості подати заяву про прийняття спадщини поштою. Крім того, вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством,- на дипломатичні представництва України. На консульські установи України серед іншого також покладений обов’язок видавати свідоцтва про право на спадщину. Доказів неможливості з’явитися до консульської установи або до дипломатичного представництва України за кордоном позивач не надав. До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 589/1863/13-ц;

  • відбування покарання в місцях позбавлення волі;
  • необізнаність спадкоємця про наявність заповіту

Наприклад, у Постанові Верховного Суду від 21.09.2020 у справі №130/2517/18 зазначено, що строк для прийняття спадщини пропущено позивачем з поважних причин, зокрема у зв`язу з необізнаністю спадкоємця про наявність заповіту. Крім того, державний нотаріус, встановивши наявність заповіту, не вчинила жодних дій для повідомлення спадкоємця про відкриття спадщини, не зробила виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у газеті;

  • велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна;
  • складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними;
  • перебування спадкоємця на строковій службі у складі Збройних Сил України (Постанова Верховного суду України від 26.06.2019 у справі №565/1145/17) тощо.

При цьому судами до уваги беруться переважно письмові докази – довідки медичних установ про стан здоров’я та проходження курсу лікування, довідки про перебування особи у відрядженні чи за межами України, інші довідки, акти, листування, що містять відомості про обставини, які перешкоджали зверненню спадкоємця до нотаріальної контори у встановлені строки.

Разом з цим, у п. 2 інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 зазначено, що судами не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини як:

  • юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини;
  • необізнаність особи про наявність спадкового майна;
  • похилий вік;
  • непрацездатність;
  • встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім’єю);
  • невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину;
  • відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини;
  • несприятливі погодні умови;
  • перебування у депресії у зв`язку зі смертю спадкодавця.

Зокрема, у Постанові Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 459/295/16-ц (№ 61-19401св18) зазначено, що якщо у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Відповідно до  постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 №7 “Про судову практику у справах про спадкування” повторне визначення судом додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини одним і тим же спадкоємцем законодавством не передбачено. Якщо рішенням суду спадкоємцю раніше було визначено додатковий строк для прийняття спадщини, і він цим не скористався та не прийняв спадщину, то в подальшому цей спадкоємець не може знову ставити питання про визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини».

Зазвичай, суд продовжує строк набуття спадщини на нетривалий термін – один або два місяці. Приклад такого рішення можна знайти у справі № 314/2550/17 від 13.03.2020 року.

Документи, необхідні для вступу у спадок

Для оформлення спадку спадкоємець повинен надати нотаріусу ряд документів. Їх перелік різниться, в залежності від майна, яке передається у спадок, наявності або відсутності заповіту, ступеня спорідненості спадкодавця та спадкоємця.

Однак заздалегідь слід подбати про те, щоб надати правовстановлюючі документи на нерухоме та рухоме майно, інші цінні речі. Іноді такі документи бувають втрачені, або ж перебувають в інших осіб, які відмовляються їх надати. Тож їх потрібно відновити – отримати дублікат у відповідних органах, витребувати через суд або адвокатський запит.

Інша розповсюджена ситуація – документи є, але оформлені з помилками. Можуть бути неправильно зазначені прізвища або адреси, інші технічні помилки. Їх теж належить виправити, щоб не мати ускладнень при оформленні спадщини у нотаріуса. Або ж можуть передаватися у спадок земельні ділянки у процесі приватизації, недобудовані будівлі чи зареєстровані за старими правилами автомобілі. Усі спірні питання в таких випадках вирішуватимуться у суді, куди слід звернутися за встановленням права власності.  Приклад такого рішення суду можна переглянути у справі № 623/633/17 від 30.06.2020 року.

«Важлива правова позиція стосовно останнього питання викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц (№ 14-652цс18), – відзначає адвокат. – Вона полягає в тому, що якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі статтею 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування – права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім’я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку. Якщо видача державного акта про право власності на землю здійснюється на підставі рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийнятого органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок» (втратив чинності у 2006 році), до спадкоємців переходить право отримати державний акт про право власності на земельну ділянку.

Що стосується спадкування об`єктів незавершеного будівництва, то Верховний Суд у своїй Постанові  від 09.06.2020 у справі № 347/2273/17 підкреслив, що лише у випадку коли будівництво об`єкта нерухомого майна здійснювалося згідно із законом, у разі смерті забудовника до завершення будівництва, його права та і обов’язки як забудовника входять до складу спадщини та успадковуються. Якщо закон був порушений і дозвільних та технічних документів на будівництво не було, то таке нерухоме майно слід вважати самочинно збудованим, а легалізувати його через правову процедуру успадкування неможливо».

Спадщина в рівних частках

Іноді спадкодавець залишає у спадок багато різного майна (квартири, будинки, автівки), і при цьому спадкоємці не вважають за потрібне ділити його, а оформлюють як володіння в рівних долях між собою. На практиці це дуже ускладнює процес розпорядження майном. Набагато правильніше було б домовитися, викупивши частки інших спадкоємців, щоб оформити на когось одного.

Також спадкоємці повинні пам’ятати, що існують випадки, коли навіть не будучи у заповіті, особа успадковує частку майна спадкодавця.

«Згідно із статтею 1241 ЦК право на обов’язкову частку у спадщині мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки, – зауважує Тетяна Войнова. – Вони, незалежно від змісту заповіту, спадкують половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом.

У постанові Верховного Суду в складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2019 року в справі N 510/350/16-ц (провадження N 61-19810св18) вказано, що право на обов’язкову частку – це суб’єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Хоча норми про право на обов’язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов’язкову частку належить до спадкування за законом. Тобто право на обов’язкову частку існує лише за наявності заповіту. Коло осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає. При з’ясуванні чи відноситься певний суб’єкт до кола осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині слід враховувати, що непрацездатність особи повинна підтверджуватися відповідними документами. При цьому відповідна особа для віднесення її до кола суб’єктів, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, має бути непрацездатною саме на момент відкриття спадщини. Аналіз абзацу другого частини першої статті 1241 ЦК України дозволяє стверджувати, що зменшення розміру обов’язкової частки у спадщині можливе з урахуванням (а) характеру відносин між спадкоємцями і спадкодавцем; (б) наявності інших обставин, що мають істотне значення (зокрема, ними може вважатись тривала відсутність спілкування між спадкодавцем і спадкоємцем, неприязні відносини, зумовлені аморальною поведінкою спадкоємця, тощо). Позбавлення особи права на обов’язкову частку судом ЦК України не передбачено, хоча особа, яка має право на обов’язкову частку, може бути усунена від права на спадкування відповідно до статті 1224 ЦК України».

Автор:

Биография: Te te

Поділіться корисною інформацією з друзями:


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *