Податкова поліція: нова гра в старі ворота

Як жили податківці цими роками? Чому в Україні триває конкуренція держави й бізнесу? Чи врятує дерегуляція українських бізнесменів, або олігархійна влада насамкінець поглине незалежних підприємців?

Задля того, аби малий та середній український бізнес в умовах економічної кризи та фактичної війни хоч якось дійшов норми в безладі потрясінь, наприкінці 2014 року Верховна Рада прийняла одночасно два закони, що регулюють питання мораторію на проведення податкових перевірок. Ці документи ухвалювали терміном на весь 2015 рік із пролонгацією на рік 2016-ий.

Правда очі коле

Проте реалії свідчать про інше. Сьогодні бізнес потерпає від свавілля різних контролюючих органів, а мораторій на перевірки державною фіскальною службою (ДФС) можна сміливо назвати «умовним». Не маючи законних підстав для перевірок, фіскали винайшли «велосипед» — вони відкривають проти підприємців кримінальні провадження. Останнє й має стати «хлібом» для Податкової поліції.

Нагадаємо, що Закон «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» поширює мораторій на всіх юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік.

Цим документом проведення перевірок можливе лише з дозволу уряду України, за заявою платника податків, з дозволу суду та в межах кримінально-процесуального законодавства. Протягом цих років мораторій не мав поширюватися на суб’єктів господарювання – перевізників, виробників, реалізаторів підакцизних товарів, а також на перевірки наявності ліцензій, нарахування та сплати ПДФО та ЄСВ (Єдиного соціального внеску), а так само відшкодування ПДВ (податку на додану вартість). З 1 липня 2015 року – на перевірки фізичних осіб-підприємців, платників єдиного податку II і III групи, крім дрібної роздрібної торгівлі.

Якщо уважно проаналізувати ці документи, можна збагнути, що приблизно для 80% підприємств та 99% підприємців мораторій триває й надалі. Тобто на цілком законних правах до бізнесменів, фірми яких мають обсяги доходів більші за 20 мільйонів гривень, з перевіркою за минулий рік представники фіскальних служб чи то будь-які там пожежники мали право приходити й щось перевіряти.

Юристи впевнені: перевірки влаштовували для всіх без винятку підприємців для з’ясування походження ліцензій, повноти нарахування сплати єдиного соціального внеску (ЄСВ), ПДВ тощо.

Не витримали знущань і зустрілися з Гройсманом

Минулого літа в представників бізнесу увірвався терпець і вони фактично примусили Прем’єр-міністра Володимира Гройсмана зустрітися з ними на «круглому» столі. Високопосадовцеві пану Гройсману повідомили, що лише за неповний липень 2016 року (фактично за три тижні!) було зафіксовано 1 тисячу скарг про порушення прав бізнесменів, з яких у 446-ти підприємці звинувачують саме ДФС. Можновладцеві ніби «відкрили очі» на те, що ДФС перевищує свої повноваження, масово відкриває кримінальні справи проти керівників бізнесу і перевищує повноваження під час адміністрування митних процедур тощо.

Проте нещодавно Прем’єр-міністр України вже власноруч ініціював зустріч із бізнесменами в Кабміні. Голова Державної фінансової служби Роман Насіров повідомив, що його відомство та уряд загалом мають великий інтерес до вироблення пропозицій щодо змін до Податкового та Митного кодексів, аби не було двояких та трояких трактувань.

Пан Насіров навів цікаву статистику: за останні місяці було звільнено 5 керівників податкових інспекцій областей, 21 — отримали догани:

Також ми майже на третину скоротили склад ДФС — якщо на початок 2016 року у нас було 59 тисяч працівників, то наразі налічується лише 42 тисячі. Все це буде непоганим уроком для тих, хто залишився, — нагадав він

Проте бізнес-омбудсмен України Альгірдас Шемета справедливо зазначив, що наразі основним завданням для всіх є змінення методики, за якою будуть порушуватися кримінальні провадження.

Начебто по цьому питанню вже ми маємо якісь певні зрушення, проте до його остаточного вирішення ще далеко. Взагалі, нам усім треба докласти чимало зусиль задля напрацювання так званого Дисциплінарного статуту чиновників, щоби бізнесу жилося ще краще, а податківець чи митник знав, чим йому керуватися при виконанні своїх службових обов’язків, — додав він

На цю заяву пана Шемети була цікава репліка пана Гройсмана:

Можливо, нам і не треба чекати появи цього статуту, а просто продовжувати звільняти тих чиновників, які безсоромно порушують закон по відношенню до бізнесу

Цікаві й слушні думки… Але виникає враження, ніби всі вкотре зібралися, поговорили, а в житті — нічого не змінилося.

Яскравим прикладом цього може слугувати порушення кримінального провадження тією ж податковою по відношенню до представництва компанії «Філіп Морріс» в Україні. І це вже сталося після того, як усі сторони обговорили використання методології таких справ, та й узагалі, кримінальне право не використовувалося так часто щодо наших фірм, тим більше, великих платників податків.

Альгірдас Шемета так і сказав, що треба напрацювати основи до майбутніх законопроектів та підзаконних актів саме з цього приводу.

Чи почує влада все це? Чи зробить висновки? Чи нам просто доведеться чекати ще однієї чергової зустрічі прем’єр-міністра з підприємцями?

За словами керівника юридичної компанії «Центр Конфліктології і Права» Дениса Ципіна, наразі можна стверджувати, що мораторій на проведення податкових перевірок, що, як передбачали, мав би зменшити рівень втручання контролюючих органів у підприємницьку діяльність, а це, своєю чергою, мало б поліпшити економіку країни та поліпшити інвестиційний клімат, не спрацював:

Правоохоронці та податківці, які розглядають підприємців як донорів їх особистого процвітання, винаходять оригінальні «законні» підстави, аби подовжити життя своєму «бізнесу».

Отже, в кримінально-процесуальному сенсі закон надає багато повноважень слідчому й прокурору, зокрема збирати докази шляхом витребування актів перевірок (яких не може бути у зв’язку з мораторієм), — зазначає він

Чому все так сумно?

Із паном Ципіним згоден керуючий партнер юридичної фірми «Правовест» Гліб Сегида, який твердить про те, що кількість перевірок просто вражає. Втім, приміром, Гліб Сегида не надто безнадійно дивиться на ситуацію навколо мораторію на здійснення перевірок бізнес-структур у 2015-16 роках:

Очікується, що за 2016 рік буде проведено більше 200 тисяч планових і позапланових перевірок. Дійсно, ця цифра є значно меншою, ніж в 2014 році — тоді було 600 тисяч таких перевірок. Однак лише 5% їх закінчується офіційними приписами. А це значить, що 95% перевірок завершилися чи завершаться тим, що державні органи не мали (не матимуть) достатніх підстав для тиску на бізнес. Ну, або ж підприємці «домовляються» із ревізорами, — резюмує він

Денис Ципін додає, що закон про державний бюджет, яким накладено мораторій на проведення перевірок підприємців з боку ДФС, залишив декілька застережень. На кшталт, коли перевірку все ж таки потрібно здійснити, це питання має вирішити суд:

Зрозуміло, що такі випадки судового дозволу мали б бути поодинокі, але ж ні — податківці використовують цю норму закону аж занадто агресивно, а суд замість контролю й розумного підходу штампує судові рішення по дев’ятсот штук на день. Отже, хотіли як краще… а вийшло…

На думку фахівця, деякі скептики скажуть, що суд не має законних підстав відмовляти податківцям у дозволах на перевірку. Але це також помилка:

По-перше, в Кримінально-процесуальному кодексі (КПК) немає такої слідчої дії, як проведення податкової перевірки, а тому суд лише надає дозвіл слідчому, а слідчий передоручає ці дії інспекторам ДФС. Чи є така конструкція законною? – звісно ж ні, оскільки суд дозволяє робити слідчому те, що не передбачено для слідчого взагалі. По-друге, рішення суду має стосуватися саме проведення перевірки, а не надання дозволу слідчому на її проведення (але ж слідчий не може звертатися до суду саме з таким проханням). Отже, це також не відповідає букві та духу закону. На жаль, масові перевірки підприємців з легкої руки слідчого й суду тривають і кінця цьому не видно. Хоча видно… рік закінчується, а з ним — і мораторій, — справедливо додає пан Ципін

А тому умови життєдіяльності бізнесу та його «спілкування» з контролюючими та фактично караючими органами, а потім судами доводить — слід проводити чіткі заходи щодо дерегуляції податкової галузі.

Бізнес нікому нічого не винен

Аби збагнути, що таке дерегуляція, юрист з міжнародного права Олена Садовець наводить приклад діяльності бізнесу, яку він здійснює фактично кожного дня: коли підприємець чи підприємство планує здійснити будь-яку господарчу операцію, то він або воно повинен закласти її (операцію — Ред.) максимально прибутковою:

Тобто бізнесмен думає про те, як оформити таку операцію таким чином, щоби податкові органи «не причепилися» до фірми. Коли держава приймає як факт добросовісність підприємця і не спонукає його збирати докази на стадії завершення якоїсь угоди — це дерегуляція. Я вважаю, що наші фіскальні органи дуже викривляють законодавство в бік розширення своїх повноважень поза тими, що для них передбачено. Закон каже про те, що дії нашого платника податків є правомірними, якщо не доведено інше. Тому фіскали не мають права проводити перевірки без ясних та передумовлених законом підстав, — вважає вона

І дійсно, в цьому, можливо, і є головна суть законодавства на стосунок бізнесменів — підприємці не повинні чимраз доводити фіскалам або іншим органам, що вони чесні. Доводити, що вони в тих чи інших випадках були нечесними та скоїли злочин, повинні робити ті ж самі фіскали. Тобто й тут існує презумпція невинуватості.

Пан Ципін додає, що така дерегуляція має існувати у вигляді імперативних заборон податковим органам будь-що робити або вимагати, а не просто у формі відміни вимог до платників податків.

А от на думку пана Сегиди, дерегуляція податкової сфери — це комплекс засобів, що їх скеровано на максимально чіткий і повний опис повноважень та функцій усіх чиновників, скорочення переліку підстав для перешкоджання (ускладнення) господарської діяльності.

Чим більш чітко прописано такі норми, тим менше простору залишається для чиновника, аби він приймав те чи інше рішення. При цьому особисте спілкування підприємця та чиновника повинно бути зведено до мінімуму. Більшість дій повинно бути автоматизовано та переведено на дистанційне обслуговування. Всі правила повинні також бути чітко розписані, кожна структура повинна мати свої повноваження і вони не повинні ніяким чином дублюватися з іншими органами, — додає він

Що ж нам дадуть зміни?

Експерти переконані, що основний зміст проекту реформи — спрощення адміністрування податків. Саме на складності у сплаті податків, і дійсно, зазвичай, і скаржиться наш бізнес.

У світовому рейтингу Doing Business-2016 в розділі систем оподаткування Україна посідає 107 місце з 189 можливих. За оцінками експертів, за рік наш бізнес витрачає в середньому 350 годин на адміністрування податків. При цьому в Україні лише 5 платежів, що є дуже непоганим показником.

Проте, наприклад, у найкращій країні за цим рейтингом, ОАЕ (Об’єднанні Арабські Емірати), діє 4 податки і на їхню сплату бізнесмени витрачають 15,9 годин! Як то кажуть, відчуйте різницю.

Багато що залежить від електронного кабінету платника податків. Якщо він запрацює на повну, то «левова» частка спілкування з податковими органами перейде в електронний режим. По суті, це буде щось дуже схоже на Інтернет-банкінг, яким користуються майже всі підприємства в управлінні банківськими рахунками.

В запропонованій реформі на податкову поліцію, загалом, покладатимуться сервісні та адміністративні функції, а більшу роль почне відігравати Міністерство фінансів України.

Юрист пані Садовець не бачить різниці в тому, кому «віддати» функції податкової поліції. Взагалі, на її переконання, наразі не зовсім зрозуміло, чим відрізнятиметься податкова поліція від звичайної, крім того, що її треба буде «годувати» за гроші платників податків.

Хто кого?

Ретельно проводячи аналіз цієї надважливої теми, заглиблюючись в усі-усюди, починаєш замислюватися над питанням: чому й, дійсно, в нас держава в особі контролюючих (фактично караючих органів) постійно конкурує з бізнесом?

Можливо, треба розуміти, що сучасна Україна виникла на теренах СРСР. Таким чином, на підвалинах правової та економічної системи колишнього Союзу й будувалася наша країна. Чимало важливих документів типу Трудового кодексу, Житлового кодексу – залишилися практично «реліктом» цієї системи. Попри те, що більшість законів було ухвалено вже при незалежній Україні після 1991 року, всі вони будувалися саме на цій «радянській» системі. Потім на початку 90-х років минулого століття Україна вирішила йти не шляхом різких змін, як це робили чимало країн Східної Європи, а так званим еволюційним шляхом. Тобто практично тихими і косметичними змінами, які мало що дають розвитку країни.

Тому саме в нас так багато нереформованих державних підприємств, а структура управління економікою побудовано так, що ступінь участі держави в ній залишається високим.

Натомість юристи впевнені, що держава не має конкурувати з приватним бізнесом. Приміром, завдання держави — створення загальних правил гри та контроль їх виконання всіма учасниками. Можна сказати і таке: приватний бізнес є гравцями на полі, а держава — рефері. Найкращий суддя — це непомітний на полі об’єкт.

Узагалі, українські чиновники бояться втратити свій вплив на приватний сектор, адже він є головним джерелом їхніх доходів. Утім, ми ніколи не зможемо побудувати успішну та квітучу країну, в якій доля бізнесу залежить не від самого підприємця, менеджера компанії, а від волі чиновника.

Ігор ГОНТА