Реформи 2016: Україна на межі поразки?

Реформа освіти: найкраще — дітям…

За 2016 рік у кріслі головного освітянина країни встигли посидіти дві людини. Міністр освіти і науки Сергій Квіт, який прийшов цю посаду в лютому 2014, передав свої повноваження Лілії Гриневич у квітні цього року. Перші відчутні результати роботи Гриневич втілилися в концепції “Нової школи” — програмі дій, спрямованих на покращення навчального процесу українських школярів.

1 вересня батьки й учителі були шоковані нововведеннями. А от найщасливішими від уже чинних змін мають бути молодші школярі. Тільки-но уявіть собі: жодної червоної пасти від учителя, жодних ганебних вигуків “А от Антон написав контрольну краще!” і, найголовніше, — жодних домашніх завдань на канікулах.

Отже, що саме змінилося з 1 вересня цього року:

  • оцінки школярів — конфіденційна інформація, що доступна лише дитині та її батькам, а не оголошується на весь клас та на батьківських зборах, як було раніше
  • на канікулах та святах домашніх завдань не буде
  • для першачків домашніх завдань не буде взагалі
  • за неправильні відступи від полів зошита та невірний його підпис вчителі не мають права знижувати оцінку
  • за поганий почерк та виправлення оцінку не знижуватимуть

Більше того, учням перших класів тепер можна все писати олівцем, а вчителям не рекомендують використовувати червоні чорнила під час перевірки завдань. Ґрунтовні зміни торкнулися й навчальних програмах предметів. До прикладу, учні перших-других класів відтепер не вчитимуть таблицю множення напам’ять на уроках математики, а на “музиці” не співатимуть радянських пісень. У так званій “розвантаженій програмі” навчання знято фіксовану кількість годин на вивчення кожної теми – відтепер учителі визначатимуть їх самостійно.

Основна ідея полягає в тому, аби дати дитині розкритися, максимально розвинути її індивідуальність, а не зашорювати, не формувати її, як ту цеглину, а розвивати. Для цього потрібно, в тому числі, дати вчителю більшу свободу в підходах, дати їм можливість більше вибирати. Власне, на це й будуть націлені нові програми, — пояснив заступник Міністра освіти і науки України Павло Хобзей.

Крім того, діти, які сядуть за шкільні парти з 2018 року, навчатимуться за “дванадцятирічкою”. Структурно школа будуватиметься так: початкова освіта – з 1 по 4 клас, базова середня – 5-9 клас, та профільна середня школа, яка передбачає навчання в ліцеї або закладах професійної освіти – 10-12 клас.

Зауважимо, що й за попередніх міністрів освіти виникала ідея навчати дітей у школах по 12 років. Однак нічим хорошим це не скінчилося — тим учням, яким спочатку впровадили, а потім скасували 12-й рік навчання, довелося несолодко: підручники панічно переписувалися під 11 років, як наслідок, їх катастрофічно не вистачало.

Усе найкраще — дітям…а вчителі і так переб’ються?

Звісно, полегшені програми, “дитиноцентризм” та скасування домашніх завдань — це добре, але не варто забувати і про те, що, крім учнів, є ще й учителі. Як і будь-які бюджетники в Україні, вони змушені багато працювати і мало за це отримувати. Здається, нова команда Міносвіти подбала і про це: Гриневич заявила про намір просунути шкільних вчителів на розряди уперед за тарифною сіткою.

Однак радіти шкільним освітянам зарано: крім підвищення зарплат Міносвіти анонсувало і скорочення вчителів.

У нас є попередні дані в зв’язку з процесом створення опорних шкіл й оптимізацією шкільної мережі. За інформацією органів місцевого самоврядування, за станом на 1 липня будуть скорочені близько 3 800 ставок учителів, — повідомила чиновниця в серпні цього року.

Як зазначила Гриневич, звільнених учителів напризволяще кидати не збираються — ними займуться центри зайнятості задля перекваліфікації, соціальних виплат та пошуку місця роботи.

Підбиваючи підсумки змін в освіті, можна відзначити, що рухи в напрямку її покращення все ж є. Однак важливо пам’ятати, що важливо не тільки те, чому навчають, а й те, хто саме це робить. Було б ідеально, аби й діти, й учителі ходили до школи не як на каторгу, і щоб у їхніх взаєминах панувала повага, а не тотальне нерозуміння один одного. Мабуть, це утопія. Чи може усе це забезпечити законодавча база? Ні. Але важливо, щоб зміни в освітній системі відбулися не лише в навчальних програмах, а й у свідомості її учасників.

Реформа МВС: нова форма, старий зміст?

Найважливіші зміни в правоохоронній системі беруть свій початок із року 2015-го, але відбуваються й досі. Молоді та гарні хлопці й дівчата на новеньких авто патрулювали вулиці 32-х міст України, а громадяни робили з ними селфі. Звучить чудово, чи не так? Але світлини з копами та хештеги #мояноваполіція під постами про чергову перемогу, змінив інший, “темний” бік реформи. Хвиля ентузіазму, надії на зміни в апараті силовиків, врешті-решт, та навіть чи не зміна менталітету (!) підживлювали загал.

Побитий автопарк, численні сутички та вбивства під час переслідування патрульними розчарували українців. Штат поліцейських значно скоротився через масові звільнення. Підбурювали громадськість і численні відеоролики на засвідчення незнання копами законів і базових правил дорожнього руху. Правоохоронна система, як і будь-яка інша, не тільки не була не застрахована від “випадкових” людей, але хабарники, договірняки та навіть бандити — усе це, на жаль, стало частиною Нової поліції.

Натомість рівень довіри до поліціантів, за останніми опитуваннями, лишається досить високим — громадськість не втрачає сподівань на краще.

А нещодавнє повідомлення про загибель двох патрульних з Дніпра взагалі викликало вражаючий резонанс. Можновладці не залишилися осторонь і запропонували навіть увести презумпцію правоти поліцейського. Мережею ширилися пости про те, що поліцейські не виконали своїх обов’язків, бо на них вдалося напасти. Голова Нацполіції Хатія Деканоїдзе прокоментувала це так:

Вспоминайте Олю и Артёма когда будете на комитетах нам про оболонский суд рассказывать либо отпускать пьяных водителей и сажать полицейский.
Или подшучивать над ребятами, когда патрулируя по 12 часов, полицейский попадает в ДТП.

Вспомните и подумайте, политики, депутаты, общественники, что полицейским нужна форма, оружие, законы, полномочия.
Если все это не будет обеспечено, правопорядка не будет.
Полицейские не торгуют индульгенциями

Та більшість експертів вважають, що зовсім не поширення повноважень поліціянтів виправить ситуацію, а саме більш клопітка й сумління підготовка кадрів врятує МВС від недбалості й незахищеності.

Наприкінці червня цього року Міністерство внутрішніх справ презентувало нову реформу — відкриття сервісних центрів МВС. Мета таких центрів — спрощення адміністративних послуг та їх децентралізація, якісні кадри та сервіс, клієнтоорієнтованість, а також впровадження сучасних технологій. Як зазначають у Міністерстві, це дасть змогу мінімізувати корупційні ризики та викорінити посередництво. А клієнт зможе отримати необхідні послуги за простим та зрозумілим алгоритмом або ж скористатися допомогою компетентного консультанта.

Лише в одній області такий сервісний центр поповнив бюджет регіону більше, ніж на три мільйони гривень. Проте, і в цій реформі не все так добре, як хотілося б. У вересні цього року було викрито факт хабарництва серед чиновників волинського сервісного центру. Користуючись нагодою, правоохоронці вимагали від громадян гроші за прискорену видачу документів державної реєстрації та перереєстрації транспортних засобів, а також за сприяння у здачі іспитів на право керування транспортними засобами.

Децентралізація: де шукати правди?

Найбільш “розкручена” — це реформа децентралізації. Напевне, немає такого політика в Україні, який би не згадав про неї бодай раз. Що ж має на меті ця реформа та чому так важливо, аби вона відбулася?

В основі децентралізації передача значних повноважень та бюджетів від державних органів органам місцевого самоврядування. Так, аби якомога більше повноважень мали ті органи, що ближче до людей, де такі повноваження можна реалізовувати найбільш успішно.

Суть перетворень, що пропонує реформа децентралізації: органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування нарешті почнуть займатися властивими для них справами, а люди отримають можливість обирати органи місцевого самоврядування в громаді, районі та області.

Своєю чергою, органи місцевого самоврядування різних рівнів – громади, району, області – отримають повноваження, та під повноваження – необхідні ресурси. Буде запроваджено відповідальність органів місцевого самоврядування перед виборцями за ефективність своєї роботи, а перед державою – за законність.

Поки що за кількістю утворених територіальних громад лідирує Тернопільщина — тут утворено 26 громад. До трійки лідерів також входять Хмельницька (22) та Дніпропетровська і Львівська (по 16). А от Миколаївська, Сумська та Херсонська область пасують задніх — у них створено по 2 громади.

У розмові із Deutche Welle експерти зазначили, що децентралізація наразі є найуспішнішою реформою в Україні. Однак у пресі бракує інформації щодо її реальних результатів, підкріплених чимось більшим, аніж звітами чинуш.

Е-декларування: а віз і нині там

Найбільшою поразкою цього року є провал Е-декларування — системи оприлюднення декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, тобто можновладців. Національне агентство з питань запобігання корупції затвердило рішення про дату початку роботи системи подання та оприлюднення декларацій ще у червні цього року. Повноцінно запрацювати система мала 15 серпня, але не так сталося, як гадалося. 12 серпня пізно ввечері Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації (ДССЗЗІ або Держспецзв’язку) повідомила про відмову в сертифікації комплексу збору і обробки електронних декларацій, чим фактично зірвала його запуск.

Після переговорів між НАЗК та Держспецзв’язку було вирішено не зважати на відсутність атестації та запустити систему. Transparency International Україна вже заявили, що таке рішення НАЗК фактично є дозволом на приховування реальних доходів. З такою ж заявою виступили й експерти Реанімаційного пакету реформ.

Станом на 6 вересня аж цілих 118 чиновників із близько 50 000 спромоглися на нелегкий крок і звітували про своє майно. Уся ця історія нагадує відомий твір Крилова, де лебідь рак та щука тягнуть віз кожен у свій бік, хоч і мали б узгодити свої дії та, насамкінець, досягти результату.

 

Крім уже згаданих галузей, реформи мають торкнутися системи охорони здоров’я, судової справи, податкової. Однак шлях великих змін для них тільки-но починається, тож висновки робити ще зарано. Отже, розглянувши основні реформи в Україні, можна дійти думки, що певні зрушення є. Найбільшою ж проблемою й досі лишається подолання хабарництва на всіх рівнях: від побутового “договірняка” в лікарні чи з патрульним поліцейським до найвищих рівнів державної служби.

Поділіться корисною інформацією з друзями: