Децентралізація в Україні: те, про що всі мовчать

Децентралізація в Україні неабияк дивує суспільство останніми двома роками. Звісно, що не в кожній області та регіоні вона протікає однаково. Проте позитивних моментів, коли новооб’єднані громади можуть глобальніше розпоряджатися своїми коштами, чимало. Натомість наша преса якось побіжно, або й зовсім обмаль, пише про так звану «голу» правду децентралізації. Які недоліки цієї реформи можуть постати перед нами? Чого варто остерігатися та в чому небезпека її основних принципів? Може, Україна надто поспішила з цим процесом?

Змиріться: корупцію не подолано

Як вважає експерт з економіки Володимир Стрілецький, по суті, основною метою децентралізації, про яку також заявила сама влада, є подолання корупційних схем в Україні:

В основному процеси децентралізації завершуються, але ми можемо, принаймні, говорити про політичну та фіскальну децентралізації. Ще Україна буде проводити наступний етап — адміністративний. Тобто громади, які виникли на теренах нашої країни, об’єднавшися, подалі формуватимуть більш великі інституції. Але щоби корупцію не те, що було подолано за цей час, а навіть про істотне зменшення її активності, говорити не можна. Все, як було, так і залишилось. Тобто корупційні схеми лишаються, більше того, вже наразі дехто на місцях відчув себе такими великими князьками і тепер сам розбазарює «дари» децентралізації, — вважає він

Варто більш розлого пояснити, що таке децентралізація, які її етапи існують і з чим їх «їдять».

Передусім, торкнемося децентралізації відповідальності.

Цей процес, завдяки якому центральний уряд будь-якої країни розподіляє відповідальність за так звані послуги регіональних філій без яких-небудь передавань повноважень. Чимало фахівців взагалі це не вважають справжньою децентралізацією, а таке називають просто — створенням на місцях підрозділів центральної влади. Далі йде делегування. Це процес передачі відповідальності за ухвалення певних рішень та виконання державних функцій місцевим органам влади. В цьому випадку органи місцевого самоврядування не у повній мірі контролюються центральними органами влади, однак є підзвітними їм, — зауважує кандидат наук із державного управління Олег Болотний.

На його думку, децентралізацію, як і його колега «по цеху» казав вище, можна поділити на три типи: політичну, адміністративну та фінансову.

Політична децентралізація — це коли політичні інституції відслідковують та враховують інтереси громадян і вирішують їх. Адміністративна децентралізація стосується того, яким чином ці політичні інституції виробляють політичні рішення щодо роботи податкових та регуляторних органів.

Ну, й нарешті, фіскальна децентралізація, що стосується безпосередньо роботи щодо зборів податків цими місцевими органами влади та виправлення дисбалансу економіки територій.

Зазвичай, дуже складно виміряти рівень автономії та можливості місцевої влади, важко зрівнювати політичний, адміністративний та фінансовий статуси, тому що децентралізація рідко існує в чистому вигляді. Приміром, місцевому самоврядуванню може бути передано адміністративні повноваження без фінансових ресурсів, що призводить до  невідповідності його повноважень до можливостей. Окрім того, різні місцеві органи (приміром, ті, що забезпечують розвиток і контроль за закладами охорони здоров’я, електро- та водопостачання тощо), можуть бути децентралізовані у різних ступенях, — вважає пан Болотний

Можна навести й приклад із проекту державного бюджету на 2017 рік, що його наразі подано урядом до парламенту (ми про це розкажемо в нашій наступній статті докладніше — Авт.). Це вже про іншу сторону економічної децентралізації — коли центральні органи виконавчої влади фактично зняли з себе відповідальність за все.

На думку народного депутата Андрія Павловського, основна ідея цього головного фінансового документу —  “перекидування” тягаря відповідальності за вирішення соціальних проблем на місцеві органи самоврядування.

Лакмусовий папірець поразки: що робити з ПТУ?

Серед шляхів «збалансування» державного бюджету запропоновано передати на фінансове забезпечення оплати комунальних послуг медичних та загальноосвітніх закладів освіти, а також утримання адміністративно-технічного персоналу шкіл — понад 16,5 мільярдів гривень. Спеціалізовані медичні заклади взагалі лишаються без відповідного фінансування. Повторюється ситуація з ПТУ (тут — закладів професійно-технічної освіти — Ред.), яка виникла в 2016 році (їх також залишили без фінансування — Авт.), — зазначає народний обранець

З одного боку, начебто влада та деякі надходження від податків тепер залишаються на місцях. З іншого — центральна влада чимдуж поспішає «спихнути» з себе всю відповідальність, що явно не на часі в хирлявої регіональної «колеги». А де, взагалі, впевненість у тому, що регіони не дотримуватимуться законної для них «центральної допомоги?!

Із паном Павловським солідарна й юрист ЮК «Центр Конфліктології і Права» Тетяна Журавель:

Зміни в податковій системі, пов’язані з децентралізацією, передбачають збільшення надходжень до місцевих бюджетів і, відповідно, збільшення видатків із цих бюджетів. Однак регіони України, на жаль, мають неоднаковий рівень розвитку і, як наслідок, не завжди можуть дати раду зі своїми новими обов’язками з фінансового забезпечення. Так, наприклад, обурення викликало переведення на фінансування з місцевих бюджетів закладів професійно-технічної освіти.

Також, як завжди, в нас усе відбувається поспіхом, а вже потім, у процесі, вносяться зміни, що не завжди відповідають першорядній меті. Намагання взяти все найкраще, що є в кількох розвинутих країнах, не завжди узгоджується між собою, і тому немає ніяких гарантій ефективності і прийнятності змін для наших реалій

Усе це дуже схоже на «славнозвісне» намагання центральної влади загнати українців в ОСББ — об’єднання співвласників багатоквартирних будинків (до речі, таке також можна в певному розумінні слова вважати децентралізацією, але побутовою).

Боротьба за місце під сонцем

Із наведеними словами експертів важко не погодитися. Проте, як усе виглядає в житті?

Етап формування нових територіально-адміністративних одиниць (общин, повітів, регіонів) шляхом укрупнення (сіл, районів, областей) на сьогодні перебуває в активній фазі. На думку економіста пана Стрілецького, процес децентралізації наразі вже демонструє: в Україні розпочалася серйозна боротьба за контроль над економічно привабливими населеними пунктами:

Найбільш яскраво це проявляється у Київській області. Тут земельні, лісові та водні ресурси мають неабияку цінність, тому мери міст намагаються усіляко «заволодіти серцями» громад, приєднуватися саме до них. Навіть за процесом такої агітації, ми можемо сказати, що тут є прояв корупції. Та що й казати, інколи проводяться навіть референдуми про таке приєднання, які також не мають ніякого законодавчого підґрунтя, — каже він

Експерт наводить за приклад намагання столичної влади вже тривалий час приєднати до Києва селище міського типу Коцюбинське. Він переконаний у тому, що столична влада не вирішить жодних наболілих питань цього села, натомість матиме ласий шматок «коцюбинської» землі, за яку вже неодноразово багато хто змагався.

Сепаратизм може зрости?

На зауваження економіста Андрія Новака, це вже наводить на думку, що процес децентралізації обмежується виключно зміною меж районів та областей.

На рівні місцевих бюджетів це дасть змогу керівникам адміністративних одиниць ще більше, ще з більш великим розмахом поновити старі корупційні схеми. Таким чином, голова об’єднаних общин за рахунок вирішення земельних питань, особливо у привабливих для купівлі-продажу землі районах, може стати таким собі місцевим князьком, — каже він

Та ще: які назви отримають ці одиниці? Повіт, регіон? За словами політолога Андрія Кожана, наслідки можуть бути катастрофічними:

Проте, звісно, що це далеко не все. Найжахливішим є те, що, згідно зі змінами до Конституції України, всі громади від мала до велика матимуть великі права. Приміром, створювати свої органи, скажімо, органи правопорядку. Тобто, уявіть, такі структури, та ще й озброєні в нашій і без того багатостраждальній Україні, створить регіон, який включатиме в себе дві колишні області. Для того, щоб відмінити таке рішення регіону, Президенту України та Конституційному судові знадобиться багато часу.

Таким чином, зросте і без того великий рівень сепаратизму у країні. Це надто небезпечні прецеденти. Я вважаю, що взагалі займатися децентралізацією — будь-якою,  чи то політичною, чи економічною чи адміністративною — наразі в нашій країні, де триває справжня війна, не можна. Нам потрібна сильна центральна влада і крапка, — вважає він.

За словами юриста Тетяни Журавель, завжди є певні побоювання перед змінами:

Побоювання можливості утворення на певних територіях збройних формувань не безпідставне, враховуючи, що зараз існують способи знайти вогнепальну зброю, або ні для кого вже не є незвичними рейдерські захоплення, прямими учасниками яких є громадські організації, створені нібито для надання охорони своїм членам. Не виключено, що озброєні формування можуть створюватися впливовими людьми для захисту своїх інтересів. Але, знаючи всі ці особливості, необхідно будь-які питання вирішувати виключно в правовому полі, — констатує вона.

Пригадаємо в цьому сенсі так звану велику «бурштинову» війну, що й досі триває в окремих районах Житомирської, Рівненської та Волинської областей. Поки що центральна влада, яка має велике бажання покінчити з нелегальними копачами, має певні сили та розуміння. Коли ж, приміром, ці три області об’єднаються в єдиний регіон, то й, дійсно, там буде правити місцевий «князь», який усі ці справи «прибере» до власних рук. А такі загальнодержавні питання, як поновлення екології території після видобутку бурштину, тим більше нелегальними копачами, які  сплюндрували поліську землю, теж стануть складнішими в сенсі їхнього вирішення.

Там, де неспокій, децентралізація тільки зашкодить

Можливо, з такими думками поважних експертів погодяться чимало наших читачів.

Узагалі, світові експерти наголошують у своїх багаточисельних працях та виступах на тому, що займатися процесами децентралізації в країнах, що розвиваються, чи державах, які мають перехідні економіки, не можна. Наша ж країна має признаки і того, й іншого. Фахівці зазначають, що в таких країнах немає умов, немає контролю за виконанням рішень, немає нагляду та зворотного зв’язку на всіх щаблях влади. До того ж я сам вивчав досвід та праці, де доводиться, що сама по собі децентралізація мало що надає у дуже важливому для України питанні — боротьбі з бідністю, — додає Андрій Кожан.

А, до речі, чимало наших експертів та можновладців чи не головним позитивним підсумком проведення децентралізації вважають саме подолання бідності.

Можливо, уряд України й поспішив із проведенням децентралізації? Андрій Кожан запевняє, що не розуміє наших високопосадовців в цьому аспекті, адже в країні, де триває війна, як ніколи потребує «твердої руки» Президента та центральної влади. Дійсно, починати її напевне було б логічним в інший час.

Проте й наразі існує чимало позитивних прикладів, коли громади стали жити набагато краще, ніж під час керування «центром». Та всі ці висновки є досить відносними. Тому треба ретельно проводити експерті оцінки. Насамперед, це стосується адміністративно-територіальної «частини» децентралізації, що розпочнеться незабаром.

Треба зробити все можливе, аби «нарізаючи» так звані одиниці — регіони, — ми не створили «чудових» приводів для зростання напруги й сепаратизму. В іншому випадку, всі досягнення політичної та економічної децентралізації виявляться марними.

Ігор ГОНТА

Автор: Checkpoint

Поділіться корисною інформацією з друзями:


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *