Як Нацбанк ішов по головах, або два роки банківської реформи
Два роки реформ, «чищення» системи, боротьба з відмиванням грошей. Проте більшість фінустанов, які потрапили під пильне око Нацбанку, канули в Літу, як кажуть, ні за що. Чи стала наша банківська система чистішою, чи дійсно регулятор провів саме ті реформи, що були для неї конче потрібні? Чи взагалі можна назвати це реформами?
Останніми днями банківська спільнота «святкує» два роки реформ на ринку і фактично два роки правління нового складу регулятора. За цей час Нацбанком було виведено з ринку 80 фінансових установ. Щотижня по 2-3 банки оголошували про банкрутство.
Нацбанк і його власні правила гри
Дії керівництва регулятора мають певний сенс — вони, за словами голови правління Нацбанку Валерії Гонтаревої, займалися «чисткою» банківської системи, виведенням начебто неефективних та неліквідних банків, які не могли “жити” далі. Йдеться про «кишенькові» банки, які обслуговували певних осіб, фінустанови, що займалися «відмиванням» грошей тощо.
Проте більшість банків, які потрапили під пильне око нацрегулятора, канули в Літу, як кажуть, ні за що. Які ж основні причини, що озвучував сам Нацбанк, спонукали його фактично видалити з ринку таку кількість фінансових установ?
Сам Нацбанк вустами його керівників називає такі фактори цього: порушення нормативів і великий обсяг кредитів, які вони надають компаніям акціонерів за причини того, що немає прозорості у структурі власників банків та контролю над цими процесами.
Пригадується виступ колишнього заступника глави Нацбанку десь тогоріч Олександра Савченка, який також був серйозно стурбований процесом «великого» закриття банків в Україні. На його думку, єдиною причиною ліквідації фінансової установи є неплатоспроможність банку. І все.
«Лікувати» всіх: і хворих, і здорових
Усі інші питання можна вирішити «лікуючи» той чи іншій банк. Приміром, той самий «Хрещатик». Це був відомий і непоганий банк, який відрізнявся тим, що його менеджмент працював досить професійно і жодних нарікань від вкладників, чи то фізичних, чи юридичних осіб, на нього не було. Нацбанк помітив, що в квітні 2016 року ця установа виділила кредити так званим пов’язаним із цим банком особам (акціонерам), що склали 80% (замість нормових 25%). Добре, норма, дійсно, була значно завищеною, проте навіщо було вводити до цього ліквідного, здорового банку тимчасову адміністрацію? Чи, ввівши її, потім просто «добити» банк та ліквідувати його?
Імениті експерти-банкіри кажуть, що порушення таких нормативів є повсюдно, навіть у розвинених країнах.
Проте такі банки необов’язково закривати. А те, що вони порушують такі норми, — в цьому, до речі, вина самої держави. Тому я бачу лише одну зрозумілу для всіх причину такого масового закриття фінансових установ — різати конкуренцію і більше нічого, — зазначає міжнародний економіст Олександр Лобанов
Як вважає юрист ЮК «Центр конфліктології і права» Олена Садовець, Нацбанк «лікує» фінустанови шляхом надання їм рефінансування:
Це також має важелі впливу на банки, які порушують законодавство та здійснюють ризиковану чи завідомо збиткову діяльність. Під час уведення тимчасової адміністрації Нацбанк надає фінустановам час та можливість не платити за своїми зобов`язаннями, але ж це негативно впливає на клієнтів та контрагентів фінустанови, тобто проблемний банк, можливо, “підлікують”, а маленька компанія-контрагент може цього не пережити. Крім того, вводиться адміністратор, який управляє в цей час банком. Мабуть, якщо це було б позитивно, то багато банків мали б виходити з-під тимчасової адміністрації оздоровленими
Розчищення «під себе»
Кому вигідно, навіть після «підліковування», остаточно закривати банки? Сьогодні це питання бентежить чимало експертів, колишніх і нинішніх великих банкірів, політиків та пересічних українців, чия доля відтепер стала надто залежати від настроїв Нацбанку.
Але на думку спадає лише єдина відповідь: представник вищих ешелонів влади просто зачищають «під себе» банківське поле. Взагалі, крах будь-якого банку — потужний удар по репутації держави, її фінансовій системі, врешті-решт, по ВВП. Необхідно боротися за кожний банк, чого наш регулятор аж ніяк не робить.
Більше того, пов’язані з Нацбанком експерти та інші особи останнім часом вперто «вдовблюють» суспільству та нашому політикуму тезу про те, що в передових країнах світу загалом, і Європи зокрема, діють не більше одного-двох десятків банків. Та от у Нацбанку забули про дрібницю: кожна з держав має свою специфіку, не можна весь світ рівняти, як заманеться. Десь таких фінансових установ багато, а десь є держави, де їх дійсно мало.
Станом на липень 2016 року кількість банків у різних країнах Європи була такою: Росія — 662 (населення 146,5 млн чол.), Німеччина — 1842 банки (населення 81,2 млн чол.), Австрія — 731 банк (населення 8,6 млн чол.), Польща — 691 банк (населення 38,5 млн чол.).
Україну часто порівнюють за населенням та площею із територією Франції. В цій країні налічується 623 банки. Як видно, Нацбанк дуже маніпулює цифрами.
Судячи з усього, в Україні, як у справжній європейській державі, враховуючи її населення (візьмемо 44 мільйони чоловік, врахуємо декілька мільйонів люду країни, який працює в закордонних державах), може спокійнісінько функціонувати понад 753 банки! І дійсно, якщо б в Україні було стільки нормально працюючих (не «кишенькових», а можливо і декілька сотень кооперативних) фінансових установ, то, безперечно, була б і дуже здоровою конкуренція.
А що вже й казати про США, де працюють десятки тисяч банків, включаючи дуже велику кількість так званих кооперативних, які роблять чимало користі з надання дешевих та довготривалих кредитів малому бізнесу. Для США, як і для європейських країн, закриття (чи лише розмови про нього) будь-якого банку є просто драмою загальнодержавного масштабу і влада дуже швидко реагує на це. Більше того, влада допомагає знаходити кошти на «лікування» таких фінансових установ.
На чиєму боці закон?
А те, що «лікувати» такі банки треба, навіть прописано в нашому українському законодавстві. Так, є регламентовані умови санації (тобто врятування банку), коли він знаходиться на етапі ліквідації і там працює тимчасова адміністрація. Можна ухвалити рішення про санацію банку, розробивши її програму. Коли ж будуть задоволені вимоги кредиторів та реструктуризовано капітал банку, що буде підтверджено відповідними висновками, то правління Нацбанку приймає рішення щодо поновлення діяльності фінансової установи та визнання постанови про ліквідацію банку таким, що втратило силу. Чи траплялося таке останніми роками? Питання риторичне.
Більше того, ми можемо казати про випадки, коли фактично здорові банки підпадали під «ліквідаторський ніж» регулятора. Так, варто взяти до прикладу банк «Юнісон». Цю одну з високоліквідних фінустанов наприкінці квітня 2016 було визнано неплатоспроможною, і туди, як і ведеться, було введено тимчасову адміністрацію. За словами одного з акціонерів банку, його (банк — Ред.) по-справжньому було наповнено «живими» грошима і доволі якісними інвестиціями в український фінансовий сектор.
І саме упереджене ставлення політики регулятора по відношенню до основних акціонерів банку стало першопричиною такого відношення до нас. Ми два роки намагалися погодити з керівництвом Нацбанку структуру нашої власності. Чотири акціонери дуже хотіли стати нашими суттєвими учасниками. Я була особисто декілька разів в Нацбанку і начебто з ним було вирішено це питання, на кінець 2015 року нам сказали у регуляторі, що все нормально, працюйте.
А вже з початком весни 2016 року вони заявили, що в нас все погано: у вас погана ліквідність, ви неплатоспроможні, будемо вас ліквідовувати. У мене таке враження, що в Нацбанку працюють люди, які мало розуміються на банківській справі та не хочуть розуміти банкірів», — заявила представниця банку
А що з клієнтами банків?
Давайте проаналізуємо, що сталося після масового закриття фінансових установ? На рахунках таких банків, так би мовити, «замороженими» залишилися, за різними оцінками експертів, від 400 до 550 мільярдів гривень обігових коштів компаній та фізичних осіб. Сума просто-таки астрономічна! Звісно, що Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО) дуже важко виконати всі свої зобов’язання, як перед фізичними, так і особливо перед юридичними особами.
У тому ж банку «Михайлівський» наразі у скруті опинилися 14 тисяч вкладників, яким згідно з законодавством, треба сплатити за депозитами, що не перевищують 200 тисяч гривень. А як щодо власників вкладів, які мають такі «накопичення» у банках на суми понад 200 тисяч гривень?! Про юридичних осіб вже й годі казати — вони, напевно, своїх грошей не побачать ніколи.
Отже, закриття банків, а не їх «лікування», передусім, б’є по звичайних вкладниках та юрособах. Останні часто-густо взагалі не отримують своїх грошей. Тобто, за великим рахунком, дії Нацбанку невигідні ні для кого, крім тих зацікавлених владних осіб та олігархів, які просто розчищають ринок для себе, виводячи з нього інші банківські структури. Такими темпами ми дійдемо, швидше за все, до абсолютної монополії Національного банку, за кулісами якого ховаються великі фігури олігархійної влади в Україні. Чи може іти мова про добробут українців, якщо їх раз-по-раз позбавляють вибору під прикриттям чищення, безпеки та боротьби зі злодіями? Занадто очевидно, що ні.
Ігор ГОНТА
Автор: Checkpoint
вкладчик
В якому б банку не лежали ваші кошти – ЗАБИРАЙТЕ негайно! ФГВФО пише сам собі підзаконні акти, якими наділяє себе необмеженими повноваженнями, а саме: може занікчемити абсолютний любий договір за рік до введення ТА, любу транзакцію (переказ коштів) на ваш рахунок! Задача фонду не виплатити гарантовані суми, а якнайбільше вкрасти собі на мазератті, кримські вілли… Майно банків продають за безцінь, наприклад, банкомат всього за 500 грн.! Забирайте свої кошти, не дайте, за ваш рахунок, нажитися ворюгам та олігархам при владі! І у нбу і у фонді люди порошенка!
вкладчик
Проводиться “зачистка” не банківської системи, а українського народу! Віднімають те, що люди накопичували багато років! Вдома зберігатинебезпечно, бо по закону”савченко” повипускали всіх злочинців, понесли в банка – держава конфіскувала, а тепер вимагає платити податки з усього й за все, тарифи задрали до небес, в аптеку й магазини ходимо, як в музей! Це не “чистка” банківської системи, це геноцид українського народу!