Приватизація енергетики: шлях до монополії та шокуючих цін

Днями в українських ЗМІ можна було натрапити на інформацію про начебто підвищення комунальних тарифів, обмеження субсидій за рахунок підвищення мінімальної зарплати та надання приватним колекторам права відбирати житло у неплатоспроможних громадян — це все ланки приватизації підприємств енергетики, аби передати наші енергокомпанії наближеним до влади олігархам. А це, своєю чергою, може зробити ціноутворення на комунальні послуги фактично неконтрольованим…

Чи є підстави вірити цим здогадкам? Чи призведе приватизація до зростання цін на комунальні послуги? Що чекає на українців, які не можуть сплачувати за комуналку, та чи будуть держвиконавці чесно виконувати свою роботу?

Польща вчасно передумала

Справа в тому, що в питанні приватизації підприємств немає однозначності. Але очевидним і безперечним фактом залишається те, що підприємства з видобутку й постачання енергії завжди вважалися і є стратегічно надважливими в будь-якій країні світу. Не слід заперечувати і той факт, що вони майже завжди існують як своєрідна монополія.

На думку експерта Віктора Тарнавського, який свого часу написав не одну працю на цю тематику, ретельно розглянувши досвід приватизації підприємств енергетики Польщі, він виявив, що саме в цій сусідній країні усе робили неквапно й досить довго. Натомість в Україні аж надто поспішають із приватизацією обленерго та інших стратегічних підприємств, що надають тепло, газ і світло нашим громадянам та неабияк впливають на формування тарифів.

На думку пана Тарнавського, в Польщі виходили з того, чи надасть така приватизація необхідні інвестиції для будівництва нових енергоблоків різних ТЕС і чи не підуть вони в розріз із національною безпекою країни.

У цьому випадку досвід приватизації окремих електростанцій та локальних дистрибуторських компаній у кінці 90-х років минулого сторіччя був для Польщі швидше негативним, аніж позитивним. Нові іноземні власники, безумовно, підвищували ефективність своїх активів, проте вони утримувалися від реалізації великих проектів. Тому було вирішено зробити ставку на великі державні (або зі значною часткою держави) компанії, що могли б бути конкурентноздатними на світовому ринку та мали б можливість від свого імені залучати кредити до ключових фінансових закордонних інституцій.

Ці компанії повинні бути вертикально-інтегрованими, і, таким чином, покривати весь виробничо-збутовий ланцюг, починаючи від видобутку кам’яного вугілля та закінчуючи роздрібним постачанням електроенергії. Такі компанії вже пізніше показали велику ефективність своєї роботи. При чому, якщо в Україні діє одна подібна недержавна компанія, — ДТЕК — що належить нашому найбагатшому олігарху Рінату Ахметову, то в Польщі є таких чотири державних, — зазначає він

Таким чином, досвід Польщі показує, що дрібні генеруючі та дистрибуторські компанії, що знаходяться у приватних руках, є досить слабкими для того, щоби започатковувати великі проекти. А на іноземних інвесторів особливої надії в цьому питанні також немає.

Державні компанії в Польщі змогли вийти на нормальні (і, до речі, таки контрольовані тією ж державою) тарифи на надання житлово-комунальних послуг і населенню, і підприємствам. У наш час на ці компанії припадає близько 70% генерації енергії та 85% її дистрибуції.

Отже, не все державне, тобто те, що належить державі, — погано.

Що є там, не підходить нам

До речі, «батько» польського дива — Лєшек Бальцерович— невпинно й наполегливо рекомендує Україні провести практично тотальну приватизацію, зокрема, усіх стратегічних підприємств енергетики. Правда, тут сам відомий поляк зазначає, що Україна й Польща на початку 90-х років минулого сторіччя мали різні соціально-економічні та енергетичні стартові позиції…

Головна різниця між нашими країнами полягала в тому, що в Польщі практично не було олігархів, як це було та й є наразі в Україні. Тому, й дійсно, батьківщина пана Бальцеровича не мала такої залежності ні від газу, ні від інших енергопродуктів, що дозволило провести в Польщі радикальну демонополізацію.

Щодо комунальних підприємств, то їхня приватизація, приміром, уже в досить розвиненій Великобританії 20 років тому, дала дуже негативний результат — нині велика так звана шістка енергетичних компаній практично наживається за рахунок 2,5 мільйонів британських родин, фактично диктуючи їм ціни на опалення та електроенергію.

В Україні, як ми бачимо, все зводиться до монополізації, що наступає із відповідною приватизацією. Чи треба нам ставати на ті ж самі граблі?

Звісно, що галузь постачання тепла, електроенергії та інших послуг до домівок населення — надто вигідна. Адже цей бізнес не знає ні криз, ні несприятливої кон’юнктури ринку, ні інших негараздів. Гріти воду, оселі та включати світло люди будуть за будь-яких економічних умов. І всі олігархи, які остаточно приватизують підприємства енергетики, будуть «закладати» це у свої тарифи. І жоден з них не буде зацікавленим у їхньому зниженні.

Чого чекати українцям?

Що ж чекає на українського споживача, який буде не в змозі розрахуватися з боргами? До чого готуватися нашим співвітчизникам за найгірших обставин?

Як зазначає юрист ЮК «Центр Конфліктології і Права» Тетяна Журавель, Закон України «Про житлово­-комунальні послуги» встановлює, що взаємодія учасників договірних відносин у сфері житлово-­комунальних послуг здійснюються винятково на договірних засадах:

Споживач зобов’язаний укласти договір про надання житлово-­комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору, а виконавець (тобто постачальник) повинен підготувати та укласти зі споживачем договір про надання житлово-­комунальних послуг із визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

У випадку, якщо споживач не сплачує заборгованість за комунальні послуги, постачальник може звернутися до суду, бо тільки за рішенням останнього він може примусово стягнути борг зі споживача.

Відповідно до Закону «Про виконавче провадження», у разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує десяти розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване це житло, не здійснюється. За цих обставин державний виконавець зобов’язаний вжити всіх заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника

Отже, якщо сума заборгованості на теперішній момент становитиме 10 «мінімалок» (тобто 16 тис. гривень), то оселю в нещасного українця відберуть. Правда, в 2017 році, коли зарплатний мінімум мають підвищити до 3200 гривень, житло відбиратимуть вже за сумою заборгованості, що буде вдвічі більшою.

А що ж до ситуацій із відверто нахабним відбиранням житла колекторськими компаніями? До того ж відбувається це й за значно менші суми заборгованості за житлово-комунальні послуги. При цьому й Інтернет періодично “вибухає” цікавими новинами, неодмінно із цим пов`язаними. До прикладу, з останніх: один із працівників дніпровського «Коменергосервісу» рапортував про те, що його організація за допомогою силовиків відібрала квартири в 36-ти родин міста, що мали заборгованість за тепло.

Фахівець ринку Петро Данильчук зазначив автору статті, що на сьогодні у країні накопичилася просто таки астрономічна сума заборгованості за «комуналку» — 13 мільярдів гривень (майже 500 мільйонів доларів!).

Таким чином, у вашому будинку зі 100 квартир мешкають 20% боржників. І саме кожна п’ята родина нині ризикує стати «виселянтом» із рідної оселі. Це наразі.

Важко навіть уявити, якою сума заборгованості буде до кінця 2016 року–на початку 2017 року… Адже саме тоді населення отримуватиме платівки за послуги з карколомними рахунками до сплати.

Що ж можна порадити людям?

Передовсім, потрібно не накопичувати борги за комунальні послуги, відкладаючи це на потім, а намагатися вчасно оплачувати комунальні платежі.

Також особа, яка не може сплатити борг, завжди може звернутися до комунального підприємства за розстрочкою заборгованості. Це дозволить попередити ризик подання на боржника позову до суду та убезпечить його житло від конфіскації, якщо він потроху, але вчасно й систематично сплачуватиме борги, —  каже юрист Тетятна Журавель

І, дійсно, тут нічого вже кращого і не порадиш. Так, Україна вступає у дуже важкий період — шалені тарифи на комунальні послуги для населення й бізнесу та остаточна приватизація всіх підприємств енергетики і невизначеність із тим, якими будуть надалі тарифи на тепло, гарячу воду та електроенергію. Можливо, нашим урядовцям слід сісти й добре подумати, врахувавши позитивний досвід існування великих державних енергетичних компаній у Польщі та негативний досвід монополізму у Великий Британії. Позаяк нам чудово відомо, як складно боротися з олігархами, для яких досягнення надприбутків за будь-яку ціну є найвищими «цінностями».

Ігор ГОНТА

Автор: Checkpoint

Поділіться корисною інформацією з друзями:


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *