У які строки роботодавець має розрахуватися з працівником при звільненні?

При звільненні на роботодавця покладаються обов’язки з виплати сум, що належать працівнику. Так, до основних виплат відносяться: заробітна плата за фактично відпрацьований період та грошова компенсація за невикористанні дні щорічної основної відпустки. Деякі категорії працівників мають право також на отримання додаткових виплат, наприклад, грошова допомога на оздоровлення на поточний рік чи грошова компенсація за неотримане речове майно, тощо.

 

Згідно зі ст. 116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Тобто, останній робочий день – це день, коли мають здійснити всі виплати у випадку, якщо працівник «на місці».

 

Якщо ж працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Це формулювання доволі розмите, оскільки не визначено форми вимоги про розрахунок (письмова чи усна); подати можна особисто чи через представника, або ж засобами поштового зв’язку. Тому у Держпраці радять оформлювати таку вимогу письмово і надсилати засобами поштового зв’язку (рекомендований лист з описом вкладення) для отримання підтвердження доставки.

 

У разі надання відпустки з наступним звільненням з роботи розрахунок повинен бути здійснений в останній робочий день перед відпусткою. Водночас днем звільнення у трудовій книжці працівника буде зазначений останній день відпустки.

 

Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. На практиці працівникам видають для ознайомлення роздруківку з нарахованими сумами і знятими податками. Після ознайомлення працівник погоджується з нарахованими сумами (мовчазна згода) або ж оспорює її. Якщо працівнику не вдалося довести своєї правоти роботодавцю, спір слід вирішувати в судовому порядку.

 

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен виплатити в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред’явлення вимоги про розрахунок неоспорювану працівником суму.

 

Згідно зі статтею 117 КЗпП, у випадку невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних працівнику сум при звільненні у відповідні строки, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

 

Якщо працівник погодився з сумами, нарахованими при звільненні, а працедавець все рівно їх не виплачує, до працедавця буде застосовуватися «пеня» – середній заробіток за кожний день такої затримки.

 

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

 

Відсутність коштів у роботодавця не може бути підставою невиплати належних працівникові коштів та не звільняє його від відповідальності. Нетривалий час роботи працівника на підприємстві й незначна частка заборгованості підприємства перед працівником у виплаті заробітної плати також не є підставою для звільнення роботодавця від відповідальності при затримці виплат.

 

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати без обмеження будь-яким строком. При поданні позовної заяви в цій категорії справ, судовий збір не сплачується. Також у трудових спорах допускається стягнення моральної шкоди.

 

Читайте також: