Олег САМЧУК: «Черкасиобленерго» – прибуткове підприємство, і держава має бути зацікавлена в його розвитку»

#Черкасиобленерго

Нинішній голова правління ПАТ «Черкасиобленерго» Олег Самчук з жахом згадує стан, в якому він прийняв підприємство у 2017 році – сотні мільйонів боргів із зарплати, податкові борги, арештовані рахунки, відсутність інструментів та спецодягу, страйки працівників… Сьогодні товариство прибуткове, вчасно виплачує зобов’язання, податки та зарплати, створило відмінні соціально-побутові умови праці. Держава не повинна втрачати ефективні підприємства, переконаний керівник.

– Різниця між тим, що було у 2017 році, і тим, яким підприємство є зараз, вражаюча. Виходить, що тоді кошти банально вимивалися…

– Це дійсно так. Я очолив товариство з боргом із зарплати понад 100 млн грн, 300 млн грн податкового боргу та 900 млн грн боргу перед ДП «Енергоринок». Наш основний боржник – ПАТ «Азот» на той час заборгував нам 1,7 млрд грн. За два роки. Все тому, що була задіяна хитра схема, коли вони сплачували кошти за спожиту енергію не ПАТ «Черкасиобленерго», а згідно договору переуступки боргу іншій компанії. Тобто тодішній голова правління каже: ви нам не сплачуйте, ви платіть ПрАТ «ХК «Енергомережа». Сплачується цій компанії, і в неї тепер виникає заборгованість перед нами. Звісно, що звідти кошти просто виводилися.

Ця схема діяла у 2015-2016 році. В цей час «Черкасиобленерго» нічого не сплачувало «Енергоринку», тому й утворилася заборгованість у 900 млн грн.

Коли я очолив підприємство, то звернувся до НКРЕКП, щоб запровадити алгоритм автоматичного перерахування коштів з ПАТ «Азот» на ДП «Енергоринок». Але чому регулятор не включив цього алгоритму раніше? Як можна було допустити майже мільярдну заборгованість? Ви бачите, що перший, другий місяць не надходять кошти від «Черкасиобленерго», розберіться, у регулятора ж є всі відповідні важелі. Чому бездіяв найбільший інвестор ПАТ «Черкасиобленерго» – Фонд держмайна України, у якого 46% наших акцій? Адже саме він ставив голову правління на цю посаду і контролював виконання підприємством своїх обов’язків. Схоже на те, що це була гра, в якій були задіяні великі сили.

– Чи вдалося наразі вирішити цю проблему?

– ПАТ «Азот» заключив з нами мирову угоду, яка була погоджена колегією суддів. Протягом 2018 року підприємство сплатило нам більше 70 млн грн, і ми всі їх направили на погашення боргу в ДП «Енергоринок». Але ФДМУ в суді виступив проти цієї мирової угоди, і її було скасовано.

Це при тому, що я з 2017 року звертаюся до Фонду держмайна з пропозиціями затвердити договори реструктуризації чи мирові угоди, щоб борги погашалися. У відповідь – лише формальні відписки і повна бездіяльність. Ми йшли і через процедуру виконавчого провадження. За весь 2017 рік вдалося стягнути аж 6 мільйонів гривень – це ніщо, порівняно з сумами, які ми могли б отримувати. А за останній рік виконавчого провадження нам взагалі не надійшло жодної копійки.

  Сьогодні ПАТ «Азот» пропонує нам сплачувати в місяць 14 млн грн – це перші два роки, потім по 25 млн грн щомісячно і далі суми виплат тільки збільшуватимуться. Борг у 1,7 млрд грн може бути виплачений протягом п’яти років. Але ФДМУ і далі продовжує говорити, що державі це не вигідно. Так скажіть, що вигідно. Вирішіть на рівні Кабміну, запропонуйте варіанти. Але бездіяти – це не вихід.

Нам сьогодні потрібна чітка державницька позиція нашого головного інвестора, щоб ми могли спокійно працювати і розвиватися.

– Однак рано чи пізно підприємство все одно доведеться приватизувати і прийде новий власник…

– Звичайно, я розумію це, і насправді я обома руками за приватизацію – щоб передати товариство інвестору, щоб спокійно працювали люди. Головне – не назад у старі часи, коли підприємство грабувалося.

Навпаки, я сам просив видати наказ про приватизацію. Адже згідно законодавства, якщо є наказ про приватизацію підприємства, банкрутська справа щодо нього закривається. А наше підприємство банкрут ще з 2004 року. Теж питання, чому за 16 років Фонддержмайна ніяк не вирішив цю проблему…

Історія доволі дивна. У 2004 році тодішній керівник раптом вирішує закупити насіння соняшника на 37 млн грн. На той час це було близько 30 млн доларів. Зрозуміло, що ніякого насіння соняшника у нас не було, воно пройшло тільки документами. Але справа про банкрутство була відкрита, і не закрита досі. Хоча ми б давно могли розрахуватися з цими боргами. Але вочевидь комусь вигідно, щоб банкрутство було, адже таким чином можна провести процедуру ліквідації і привласнити підприємство. У нас навіть є план по ліквідації підприємства колишнім керівництвом, який ми отримали від НАБУ. Там детально описується, як мала проводитися процедура ліквідації…

– Які зараз перспективи вирішення проблемних питань підприємства?

Ми тісно співпрацюємо з губернатором області, з обласною радою. Тому якщо не знайдемо підтримки у Фонді держмайна, будемо просити підтримки проекту нових мирових угод з ПАТ «Азот» на рівні області.

ПАТ «Черкасиобленерго» та ПАТ «Азот» – два найбільших підприємства області з 3,5 тисячами та 2,5 тисячами працівників відповідно. Тому коли мені в Києві кажуть: «банкрутьте «Азот», я відповідаю, що ми не рейдери. Ми навпаки зацікавлені в стабільності в області.

А якщо держава не хоче отримувати гроші з мирових угод, то можливо краще передати 46% акцій в обласну раду? Якщо цей прибуток на потрібен державі, то нехай він піде на потреби області – на зменшення плати за електроенергію для пенсіонерів, ветеранів АТО, малозабезпечених верств населення. За ці кошти пільговим категоріям взагалі можна було б зменшити вартість послуг вдвічі. До того ж на рівні області набагато швидше і оперативніше вирішувалися б усі проблемні питання. Зрештою, ми йдемо шляхом децентралізації та передачі повноважень у регіони.

– Фактично Вам вдалося вивести підприємство із прірви – страйки, арештовані рахунки…

Я завжди кажу, що підприємство зберегли самі люди. Якби не працівники, нічого б не було. У 2017 році їм погрожували, всюди на території стояла охорона з вогнепальною зброєю, не давали ні ввійти, ні вийти. Але люди горою стояли за своє підприємство, і відстояли його.

Мабуть тому мені завжди хотілося створити для них хороші умови праці, віддячити. І це нам вдалося – відремонтували приміщення, забезпечили спецодягом та інструментами. Вдвічі підняли заробітну плату, виплачуємо преміальну зарплату до Дня енергетика. Створені всі необхідні побутові умови з сучасною технікою, є службова розвозка працівників.

Пам’ятаю, як у 2017 році під час стихії наші енергетики відновлювали електропостачання лівого берегу. Це в той час, коли у них по п’ять місяців не виплачувалася зарплата. Але вони не кинули виконання своїх обов’язків, такі у нас люди. Хочеться, щоб і до них влада ставилася по-людськи.

Поділіться корисною інформацією з друзями: